Blogoreader – українська блогосфера та інтернет » політика

Соціальні мережі, що творять революцію

Сергій Пішковцій — Tue, 24 Jan 2012 15:46:37 +0000

Минулих вихідних у Тернополі відбувся другий щорічний #Twiterevent, на якому я мав честь виступити з доповіддю про соціальні медіа.

За підтримки: Справжній інтернет-бізнес для професіоналів онлайну

Цього разу мій виступ був дещо більш серйозним – оскільки сама його тематика передбачала обговорення суспільно-політичних та громадських тем. А обговорювали ми соціальні мережі, які стали каталізаторами революцій в арабському світі минулого року та масових протестів у Росії минулого місяця. Чому не пишу “які стали причинами” – трохи нижче.

Соціальні мережі, що творять революцію

Можна довго говорити про те, чому ці події сталися саме тоді (в першій половині 2011 року) і саме там(переважно в мусульманських країнах).

Про свій досвід використання інтернету згадує один з єгипетських блогерів Аль Омран. За його словами, блог він завів всього лиш для того, аби попрактикуватися у англійській мові. Проте через деякий час він познайомився з блогерами з сусідніх країн, і саме інтернет став джерелом цінної інформації про весь той безлад, який творився у їх країнах. Поступово, людина за людиною, жителі цих країн через блоги та соціальні мережі змогли побачити реальний стан справ, який відрізнявся від того, про що радісно сповіщала влада з телеекранів.

Проте не інтернет став причиною революцій. Інтернет – це всього лиш спусковий гачок, який вистрілив, і через який поширювалася інформація, а головною причиною революцій була бідність. Якби в людей було все гаразд, то вони б не вийшли на вулиці, піддаючи себе небезпеці зі сторони влади та військ.

Буквально минулого місяця ми стали свідками найпотужнішого протестного руху в Росії з часів розпаду СРСР. 6 грудня на Болотній площі та 22 грудня на проспекті Сахарова у Москві зібралися десятки тисяч людей, які прийшли туди з мирною вимогою – скасувати результати виборів.

Чим Україна відрізняється від арабських революцій та протестів у Росії? Практично всім.

На відміну від арабських країн, в нашій країні відносно більший рівень добробуту, відносно менш жорсткий провладний режим, та відносно кращий рівень проникнення технологій. Тобто парадокс, ми маємо більше шансів використати соціальні мережі для революції, бо населення значно більше в них залучено, проте ми ще не настільки заморені владою, аби вимагати її відставки.

Чим відрізняється Україна від Росії? Російські протести, не зважаючи на блискучу організацію, мирний характер та чіткість вимог, так і не принесли жодного результату. Я не знаю, чому в наших сусідів цього не вдалось, але підозрюю, що для такого великого міста, як Москва, 80 тисяч людей на мітингу – це занадто мало, аби розбурхати пожежу у всій країні. Саме тому кожен українець, дивлячись на московські події, згадував Майдан, на який у пікові дні виходило до 200-300 тисяч людей.

На відміну від Росії, українська влада все ще не повністю контролює телебачення, і десь не десь нам обмежено показують картинку, а не тотально брешуть, як на Первом канале. На відміну від Росії, українська влада не настільки розумна, аби наймати хакерів і проводити інформаційні війни, атакувати блогоплатформи та опозиційні сайти.

Так чи інакше, інтернет буде дуже важливим і під час українських протестів, коли б вони не відбулись. Я виділив кілька головних інструментів, які, на мою думку, стануть каталізаторами народного гніву та координуватимуть дії протестів.

1. Твітер. Твітер, окрім того що це є любов, є дуже зручним інструментом у поширенні будь-якої інформації, не лише під час революцій. В ньому легко зареєструватися і легко надсилати повідомлення. Безперечно, протести створять свій власний хештег – бажано аби він був коротким і кириличним – так надсилати повідомлення зможуть навіть користувачі-новачки і робитимуть це швидко.

Негатив: варто остерігатись панічних повідомлень та провокацій. Особисто я був свідком того, як під час податкового майдану один дуже юморний користувач вирішив постібатись, і пожартував, що до центру їдуть танки. Такі повідомлення можуть серйозно дестабілізувати ситуацію.

Ще один випадок трапився під час другого московського мітингу. Влада очевидно просікла, що опозиція користується твітером, і напустила туди цілу армію ботів, які буквально засмітили хештег, і читати стрічку стало неможливо. Але я все ще сподіваюсь, що наша влада настільки тупа, що вона до цього не здогадається.

2. Відеотрансляція. Під час Податкового майдану у грудні 2010 року українці вперше масово апробували такий вид інформації, як жива інтернет-трансляція з місця події. Відео транслювалося не лише зі статичної камери, а й тоді, коли мітинг рушив до Банкової – через камеру телефону. І це виглядало дуже круто, відео фактично переносило тих, хто дивився його в інтернеті, всередину мітингу.

Таку методику взяло на озброєння громадське агентство новин Рідус у Росії, яке також транслювало мітинги через власних кореспондентів з ай фонами. Централізованого такого руху в Україні поки немає, але я думаю за потреби знайдуться добровольці, які зроблять це власноруч.

3. Вконтакте і Фейсбук. Протестні настрої яскраво проявляються, як на Вконтакте, де переважає більш молода аудиторія, так і на Фейсбуку, де сидять люди й постарше. Що може бути під час революції: завдяки новій стрічці на Фейсбук та величезній кількості лайків гарячі новини автоматично групуватимуться наверху, разом зі статусами та фотографіями користувачів, що також збиратимуть велику аудиторію.

Вконтакте минулого року отримав чудову функцію підтримки хештегів, тож поширення інформації за схожим принципом, як у Твітері, тут також буде можливим. Як і в Росії, я думаю, будуть створені ціла низка груп, в яких місцеві лідери опозиції координуватимуть свої дії. Свою роль також зіграють і спільноти, які не зовсім причетні до політики – такі як гумористичні КБМ або Фьодорич – вони мають десятки а то й сотні тисяч читачів, і думаю, в критичний момент також долучаться до обміну інформацією.

Тепер, пригадуючи усі випадки в країнах, які сьогодні прозвучали, хочеться висловити припущення, чого я точно не очікую в Україні.

Перше – влада України не вимкне інтернет чи мобільний зв’язок у всій країні, як це було у Єгипті і навряд чи блокуватиме опозиційні сайти, тримаючи їх за горло добу чи дві, як це було в Росії. У нас нема ні таких ресурсів ні розуміння цих процесів, тож будемо сподіватись на тупість влади.

Друге – рівень брехні у медіа не буде більшим, ніж був у 2004 чи тим більше в Росії. У нас все ще є ЗМІ, відносно незалежні для того, щоб розповідати людям правду. А ті, які підконтрольні владі, не брешуть так яскраво, як у Росії, викривляючи дійсніть у зворотній бік.

Третє – кримінальне переслідування блогерів та правозахисників не буде таким жорстким, як у арабських країнах, де їх кидали до в’язниць одразу. Можуть бути показові розправи над особливо яскравими представниками, можуть бути сфабриковані справи, проте це ніколи не буде масовим.

Підсумовуючи все вищесказане, – я вірю в те, що сила інтернету в Україні здатна побороти тупість влади та поєднати різних людей у єдиному бажанні – жити у нормальній демократичній країні.

фото – Тарас Демчук

За підтримки: Рухайтесь більше, можливо саме беговая дорожка допоможе вам у цьому. Ви також можете купить орбитрек і займатись спортом вдома. Після цього всього лише доставка обедов втамує голод.

Лайкізм головного мозку

Сергій Пішковцій — Thu, 13 Oct 2011 19:52:33 +0000

Ніколи ще так багато не публікувалося матеріалів про назріваючу революцію, народний терпець і тотальне беззаконня, як за кілька останніх місяців. Причини цьому відомі кожному – ескалація конфлікту наростає з кожною гучною справою та новиною – захоплення ProstoPrint, вирок Тимошенко, абсурдні рішення про переведення часу, ксерокопії паспортів в обмінниках і далі, далі, далі. Продовжувати, на жаль, є куди.

За підтримки: Проблеми з бізнесом та сім’єю вирішать юристы в украине – дізнайтесь про це більше.

Вся ця інформаційна маса знаходить своє відображення в інтернеті – тонни коментарів, замовних і не дуже, тисячі лайків і ретвітів всіх, кому це не подобається. В чому відмінність між Україною сьогоднішньою, і тою, що була років 10 тому? Раніше матюки про владу писали на парканах і в підїздах, сьогодні, щоб висловити свою незгоду з діями влади, навіть виходити з хати не треба. Мільйони українців, озброєних клавіатурами, айфонами та планшетами, змагаються у розмірі їхнього сарказму з приводу посадових осіб. Бійці віртуального фронту, ніндзі твітера та самураї фейсбука.

“Революція на кухні”, яка відбувалася в палких розмовах небайдужих громадян за столом, частково змістилася в інтернет – це ж так зручно! Соціальні мережі, хоч і принесли чимало користі, забрали у нас головне – відчуття реальності. Тепер кожен, хто натисне лайк, і помилується кількістю людей, що зробили так само, може вважати, що це була якась дія, що дійсно матиме вплив на щось. Насправді ж ви не зробили нічого, окрім як збільшили на пару байтів файл на серверах Facebook.

“Як вони можуть, кляті виродки!” – щиро обурюється пані О., коли читає на сайті Корреспондента чергову новину про те, як міліція заарештувала студентів у центрі Києва за їх протести. “Паскуди, коли їм уже буде досить?” – пише у своєму Фейсбуці пан В. після прочитання чергового розслідування Української Правди про те, скільки коштів було вкрадено на будівництві стадіонів. “Ого, він дійсно великий!” – коментує фотографії з Межигір’я пан П.

І таких прикладів по всьому уанету – десятки і тисячі. Чомусь ніхто не може зрозуміти, що віртуальна дія ніколи не замінить реальних справ. Якщо ви вважаєте, що влада – це десь далеко, у Києві, і вас не стосується – то ви самодур. Або самодура.

Про синдром “лайкізму” почали задумуватися – про це пишуть як відомі блогери, так і журналісти.

Нинішня фейсбук-революція у склянці води – без конструктивних ідей, без альтернативної програми, без чітких вимог і готовності стояти до останнього, – є лише випусканням пари. Можливо, якби сім років тому Майдан можна було лайкнути у фейсбуку, замість мерзнути і махати прапорами, все було б зовсім інакше. Спасибо жителям, кажете? І вам спасибо. І пожалуйста.

- пише Отар Довженко, і є на всі 200% правим. Все те обурення, що накопичується під час перегляду новин з Хрещатика, Майдану чи будь-якої іншої точки країни, легко вивітрюється, досить лише натиснути на чарівні кнопки. Полайкали-поретвітили разом з друзями, і на душі хоча б легше. І ніхто не звертає уваги, що часом речі, які отримують найбільші цифри, інколи є звичайним абсурдом.

І що найсумніше – люди впевнені, що їхня віртуальна діяльність дійсно на щось впливає. “Виведемо [xxxxxxx] в тренди, нехай про це дізнається весь світ!” – пишуть палкі твітеряни. Єдине, що корисне ви зробите – це поширите інформацію. Але влада не читає трендів, їй навіть на ваші твітери плювати з вікон високих кабінетів, дорогих автомобілів та розкішних маєтків.

Не чекайте, поки революція вибухне на вулиці. Нехай вона вибухає у вашій голові – будьте готові змінити те, що від вас залежить прямо тут, і прямо зараз. Не скаржіться, що у вашому під’їзді хтось наклав купку, в магазині обдурили, а на дорозі нахамили. “Цивілізована Європа” не з’явиться в Україні, щойно зміниться влада. Хіба ви коли-небудь бачили, щоб піраміду будували згори?

Як Богатирьова стала героїнею західних блогів

Сергій Пішковцій — Sun, 07 Aug 2011 11:23:16 +0000

Минулого тижня інтернет сколихнула цікава новина: як виявилось, секретар Ради нацбезпеки України, Раїса Богатирьова слово-в-слово скопіювала промову голови Apple Стіва Джобса, яку той виголошував перед студентами Стенфорда.

28 червня у Києво-Могилянській академії відбувалося традиційне вручення дипломів студентам, що завершили університет. Від Раїси Василівни багато не вимагалось: їй потрібно було всього лиш виступити з невеликою промовою, щоб надихнути студентів перед їхнім виходом у світ. Але чиновниця вирішила не напружуватись, і сплагіатила аналогічний виступ Стіва Джобса, який досі вважають одним з найкращих в своєму роді.

Все б нічого – українці звикли до ще більш брутальних витівок влади. Публікація на Українській Правді зібрала більше 700 лайків. Але ситуація для Богатирьової пішла під укіс, коли про цей випадок написав популярний англомовний блог The Next Web:

“Секретар Ради нацбезпеки і оборони України, Раїса Богатирьова, вирішила, що вона настільки любить Стіва Джобса та його промову, що може її просто скопіювати для себе”

Звісно, після цього посипалися публікації і на інших популярних блогах і сайтах. Блогер The Financial Times Олександра Стівенсон була більш жорсткою в своїх оцінках:

“Ну і що, скажете ви, що Богатирьова позичила ідеї у Джобса, нехай навіть його досвід перебуваня при смерті. [...] Наш україномовний товариш сказав, що цей скандал його не здивував. У країні, де прем-єр-міністр Микола Азаров не може звязати до купи і двох слів українською, Богатирьова з її ораторськими здібностями є більш привабливою. [...] Я думаю, що в Україні відповідь на це буде наступною: А хіба не всі так само роблять?”

Бізнес-блог BusinessInsider також не зміг стриматися в оцінці поведінки чиновниці:

“Промова Стіва Джобса дуже знаменита і надихаюча. Схоже, що настільки надихаюча, що український політик не змогла стриматись. [...] В сьогоднішньому світі Youtube дозволяє нам не лише знаходити виступи, які нас надихають, а й зрозуміти слухачам, звідки це натхнення взялося. Навіть якщо ти виступаєш в Україні”

Техноблог Gizmodo порівняв Україну з Китаєм, де нещодавно закрили підробні магазини Apple Store:

“Схоже на те, що Китай – не єдина країна, яку викрили в крадіжці вмісту мозку Стіва Джобса. [...] І це все, що вона вкрала? Вітальна промова про характер і долю? Якщо вже ти хочеш вкрасти виступ, то краще брати що-небудь погрізніше, наприклад Джона Кеннеді. Давай, Богатирьова!”

Ну і наостанок кілька добрих слів про Україну та її бюрократів від PCWorld:

“Колишні республіки СРСР сумнозвісні за своїм зневажливим ставленням до інтелектуальної власності. Така позиція підтримується на найвищому державному рівні, як нам показує нещодавній приклад в Україні”

Колишній міністр оборони Німеччини поплатився посадою за плагіат, коли стало відомо про те, що в його докторській дисертації було знайдено копіпаст. Тим часом в Україні політики дозволяють собі подібні речі – Володимир Литвин ще в 2002 році зізнався в плагіаті – але це жодним чином не впливає на їх політичну кар’єру чи навіть публічний образ.

Не зважаючи на всю абсурдну нахабність ситуації, минулої п’ятниці Раїса Василівна без жодних докорів сумління з’явилася в ефірі ток-шоу Савіка Шустера. Схоже, вона не бачить в цьому проблеми – і напевно в дечому все-таки права, оскільки на фоні всього іншого, що відбувається у владі, тирення чужих виступів – це поки лише квіточки.

За підтримки: Професійний дизайнер виконає якісне створення макетів сайтів. Приємні ціни та швидке виконання замовлення.

Аналогова влада не в змозі побороти цифрове суспільство

Сергій Пішковцій — Mon, 22 Nov 2010 20:30:52 +0000

Грамотное поисковое продвижение сайта от SeoProfy, Рецепты и кулинария на портале Cooking

Сьогоднішні акції протесту в центрі Києва стали ще одним доказом того, що традиційні медіа в Україні все частіше не справляються зі своїми прямими обовязками – об”єктивно, справедливо та неупереджено інформувати людей про ті чи інші події.

Більшість головних телеканалів країни мовчали, а ввечері випустили скупі сюжети про мітинг підприємців. Протягом дня деяку інформацію показував лише 5 канал, а ввечері вийшов розгорнутий репортаж на 1+1, а також велася пряма трансляція на ТВі. На цьому все. Решта каналів фактично проігнорували мітинг кількох десятків тисяч людей, який відбувався на головній площі країни.

Але це вже не важливо. Українське суспільство, зрештою, показало, що в змозі обійтися і без заангажованих традиційних медіа. Майже вся інформаційна картина вчорашнього дня була повністю висвітлена в соціальних медіа – Twitter, Facebook, Вконтакте, блоги та відеосервіси.

Більшу частину дня лише завдяки онлайн-трансляції з мітингу, яку влаштували організатори, ми могли дізнатись правду про перебіг подій на Майдані Незалежності та біля адміністративних будинків. Трансляція велася за допомогою 3G-підключення до інтернету з якогось портативного пристрою – скоріш за все, це був смартфон. Адже коли протестанти рушили вранці на вулицю Банкову – то камера рушила разом з ними. Як виявилося пізніше, трансляцію вів представник команди організаторів, @eduard_k.

Відеопотік, який можна було переглянути на сервісі Ustream, блискавично став популярним – лише за одну годину, з 11:00 до 12:00 кількість одночасних глядачів виросла втричі, а максимуму сягнула на обід, коли відео з Майдану дивилося більше 17 тисяч людей водночас. Загальна ж кількість переглядів за день становить 450 тисяч.

Звісно, час від часу відео не витримувало навантажень, і неможливо було дізнатись, що відбувається в центрі Києва. Але і тут соціальні медіа стали в нагоді: весь день у Твітері йшла активна трансляція протестів.

За підрахунком Яндекса, за останню добу було залишено від 4 до 5 тисяч твітів з хештегом #kat_ua, який є офіційним тегом акцій протесту. Звісно, ця цифра неточна, оскільки в пікові години (на обід) стрічка з #kat_ua поповнювалася кожним твітом щосекунди. Українські онлайн-ЗМІ час від часу використовували повідомлення з Твітера та фотографії з Twitpic як єдині джерела інформації про мітинг.

Знаковим є те, що Твітер давно перестав бути лише “just another web 2.0 service”, і перетворився в потужний медіаресурс, який не є підконтрольним жодній владі. А тим більше українській, яка за визначенням є “аналоговою” і досі не вміє адекватно працювати з новими медіа.

Блоги, звісно, не були такими оперативними в цьому плані: з активних оновлень я побачив лише фоторепортажі від Олени Білозерської, яка практично весь день пропрацювала в центрі міста, фотографуючи події для свого ЖЖ та активно дописуючи в Твітер.

З самого ранку в соціальних медіа з”явилося чимало запитань про те, чому українські телеканали замовчують події навколо протестів підприємців. Зокрема, в Твітері публікувалося чимало звернень до екаунтів закордонних ЗМІ з проханням написати про те, що відбувається в Києві. Не знаю, чи мали ці звернення який-небудь ефект, але після обіду Forbes та Reuters опублікували розгорнуті статті про масові акції протестів в Україні. Матеріал з Reuters було виведено в топ новин на Digg.com (звісно, не без допомоги твітера).

Звісно, не обійшлося і без негативних моментів. Було багато інформаційного шуму, були і розчаровані. Але насправді цей приклад є дуже позитивним. Що б там не говорили про тиск на медіа та цензуру – в Україні ще не все втрачено, поки є соціальні медіа. Саме вони показують реальну картину подій, які відбуваються, зі швидкістю твітера та функціоналом інших соціальних мереж поширити інформацію стає набагато легше, ніж раніше. І українська влада, скільки б її не демонізували, все ще не навчилася, як їй використовувати новий вид комунікацій. Схоже, що коли вона зрозуміє всі переваги соціального інтернету, вже буде пізно.

Выгодные и дешевые Авиабилеты в Украине

Україні не потрібні інновації

Сергій Пішковцій — Tue, 22 Jun 2010 21:15:12 +0000

Постовий: Проще простого бесплатно скачать фильмы на портале ViMaxFilms

Немає інновацій – немає майбутнього. Ми з вами можемо зайти у темне Середньовіччя у часи, коли в країні не залишиться майже нікого з тих, хто міг би розвивати та ефективно використовувати ІТ-галузь. Влада України робить все для того, аби унеможливити процес інформатизації та швидкого прогресу країни в цьому плані. Для цього досить почитати кілька пунтків проекту нового Податкового кодексу, який був прийнятий у першому читанні 17 червня.

Даним проектом передбачається скасування спрощеної системи оподаткування для багатьох категорій підприємництва. Зокрема, і для ІТ-сфери:

“Спрощена система оподаткування не поширюється на:

1) суб’єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), які здійснюють:

к) оптову та роздрібну торгівлю через мережу Інтернет;

л) діяльність з надання послуг Інтернет-провайдерів;

м) діяльність у сфері інформатизації;

н) надання послуг з доступу до мережі Інтернет;

о) зовнішньоекономічну діяльність;”

Це означає, що тисячі фрілансерів та просто інтернет-підприємців відтепер будуть змушені перейти на загальну систему оподаткування, яка передбачає ведення більш складнішої податкової звітності – тобто або наймайте бухгалтера на зарплату, або займайтесь цим власноруч.

Якщо підприємництво само по собі є ризиком, то в Україні воно стає неймовірним ризиком. Принцип “єдиного вікна” про яке так часто любив казати попередній президент, так і не був до кінця реалізований, а новий прем”єр з новим кодексом просто доб”ють усі ті позитивні моменти, які почали були з”являтися.

Показовими у цьому разі стають новини з дружньої нам Грузії. Влада цієї країни з прийняттям нового закону буде надавати пільги тим компаніям, які захочуть інвестувати в грузинську ІТ-галузь. На цьому фоні особливо цинічно виглядають слова голови комітету підприємництва Михайла Бродського.

У своєму ЖЖ він наводить просто феєричні пропозиції. Спочатку він обурюється тим фактом, що програміст, який звернувся до нього із питанням, заробляє $50 000, а платити податків хоче всього лиш $300. Пан Михайло не цікавиться тим, скільки ж насправді отримують українські фрілансери, і чи будуть після такого ускладнення платити щось взагалі до бюджету. Після цього Бродський намагається давити на жалість, мов, “в Америці податки платять всі“. Так, в США дійсно справно платять податки, але напевно тому, що ця країна не знаходиться на 181 місці за легкістю оподаткування.

Ну і найбільша ахінея, яку нам пропонує Михайло Бродський – це оформлювати ПЗ, яке створюють програмісти, як роялті, і це дозволить їм легально уникнути загальної системи оподаткування. Цікаво, що така схема підійде лише тим, які дійсно створюють новий код, а не займаються модифікацією чужого.

Пости пана Михайла збирають сотні коментарів, і практично кожен з них говорить одне: українці або підуть в тінь, або поїдуть працювати в інші країни.

“у этой отрасли большое будущее, и я готов помогать в её развитии” – результат такої допомоги з боку держави, як то кажуть, наліцо.

UPD: Буду радий почути ваші коментарі з цього приводу. Чи дійсно тиск з боку влади є таким відвертим, чи це просто початок довгого шляху з врегулювання цілої галузі?

Постові: Нет времени на поиск хорошего отеля? Лучшие гостиницы в киеве теперь не составляет труда найти. Только Киев!

Качественная ризография в
Киеве. Услуги ризографии — полиграфические услуги.

Ищешь отель в Киеве? Гостиница Украина в Киеве с радостью примет тебя. Бронируй номер на сайте!

Новий сайт та блог Тимошенко?

Сергій Пішковцій — Mon, 12 Oct 2009 21:19:58 +0000

10 жовтня Сергій Лещенко у своєму блозі на Українській Правді повідомив про те, що був відкритий новий сайт Юлії Тимошенко за адресою tymoshenko.ua.

Чи то я такий неуважний був, чи то українські сайти дійсно мовчали, але більш детальне знайомство з новим інформаційним ресурсом Юлії Володимирівни у мене (і у багатьох твіттерян) відбулося вчора ввечері, 12 жовтня. Хочу поділитися з вами першими враженнями та роздумами.

Звісно, першим і найяскравішим враженням було "це підробка, фейк". Чому? А тому що просто не вірилось (та й досі не віриться), що українські політики колись зроблять щось путнє в інтернеті. Читайте статтю "Соціальні медіа в українській політиці", і ви зрозумієте, про що я.

За версію з фейком свідчить поки що лише відсутність посилань на новий ресурс з офіційних рупорів Тимошенко – сайту tymoshenko.com.ua, та, власне, оффлайнових заяв чи підвтерджень. Втім, це можна пояснити тим, що, можливо, офіційна частина "інтернет-параду" ще не почалась, а тому відкривати двері до неприбраного двору негарно.

Решта фактів, навпаки, вказують на те, що все це насправді і ніяких підробок немає. Подумайте самі, отримати патент на торгову марку Тимошенко (обов"язкова умова надання домену другого рівня в зоні .ua), розмістити там потужний сайт з whois-даними на її ім’я, і все заради перепродажу чи чогось у цьому роді?

Відомостей про те, хто є розробником проекту, поки немає ніде. Я припускаю, що до створення нового сайту Тимошенко могла прикласти руку київська WorldWebStudio – трохи неоднозначний пост з"явився у їх корпоративному Твіттері. Втім, це лише припущення. Версія, що нібито Артемій Лєбєдєв буде розробляти інтернет-стратегію Тимошенко, виглядає більш неправдоподібною – стиль нового сайту зовсім не той, який використовує в своїх роботах його студія. Найбільш імовірно, що сайт було створено українською студією.

Дизайн сайту стримано-елегантний. Нічого зайвого, все на своїх місцях – і це добре, бо надивившись інших сайтів відомих політиків хочеться закривати їх поскоріше. Що ж до наповнення – то, схоже, що воно лише початкове – інформація подана базова (у розділах біографія, досягнення, завдання, і так далі), все стисло та по суті. Думаю, згодом тексти розбавлять "водою"

Ну, і нарешті блог. "Персональний блог Юлії Тимошенко" має бути "без політики". І, як авторитетно заявляється у першому дописі, датованому 30 серпня 2009 року, цей блог веде особисто пані Тимошенко. Хоча стиль і характер написання майже ідентичний "оригіналу", у те, що Юлія Володимирівна собі осінніми вечорами друкує у блог, мало віриться. Одного псевдоЯценюка ми вже мали, то ж від імені Тимошенко може писати, як мінімум її прес-служба, і як максимум будь-хто інший, спеціально найнятий для цього. В Твіттері вже й пожартували з цього приводу, мовляв, Тимошенко перестала використовувати монітор як поверхню для стікерів

Віртуал Тимошенко вдало заграє з аудиторією, кладучи смайли та публікуючи милі сентиментальні фото "з життя". Будемо надіятись, що автори не припустяться помилок наподобі "ссу в рот твоей маме". Дизайн блогу вже більш "рюшечний", але все ще тримає планку в типографіці Схоже, що і блог, і офіційний сайт працюють на Drupal.

Окрім того, Тимошенко "завелася" і в Живому Журналі. Причому там прямо сказано, що "дійсно, мені допомагатиме моя команда вести цей журнал, адже я нова в цій сфері".

Також після недовгих пошуків я знайшов ще аккаунти на ім’я tymoshenkoua в соціальних мережах - в Твіттері, YouTube, LinkedIn, Flickr. Твіттер пустий, на YouTube остання реклама ("Вона – це Україна"), на LinkedIn базово заповнений профіль, на Флікрі одна фотографія.

Добре, що Тимошенко звернула увагу на інтернет – і зробила це не так, як решта політиків, криво та абияк, для галочки. Але мавпування шляху Обами (ви тільки подивіться на my.tymoshenko.ua та my.barackobama.com), з українським присмаком, не принесе того очікуваного результату. Чи буде щось із нового проекту більше, ніж просто "галочка" у виборчій кампанії, не можна точно сказати.

Будемо спостерігати надалі та робити висновки.

Корреспондент відкрив проект Міра правди

Сергій Пішковцій — Tue, 29 Sep 2009 21:30:10 +0000

Український новинарний ресурс Корреспондент.net відкрив спеціальний проект, присвячений політиці.

"Міра правди" має на меті визначити рівень правди у висловлюваннях українських політиків.Оцінку правдивості конкретних висловлювань будуть робити безпосередні відвідувачі сайту – голосуючи "за" або "проти" наведеної цитати політика. Окрім того, поряд з кожним висловлюванням буде міститись короткий коментар від редакції. Зараз характер цих коментарів в основному уїдливо-сатиричний

"Правдометр" буде складати графіки правдивості цитат щотижня. Таким чином можна буде побачити суспільні настрої у відношенні до того чи іншого політика – як люди вірять тому, що він або вона каже.

За словами авторів проекту, він продовжить своє існування і після президентських виборів в Україні.

"Сама по собі можливість спільно дати оцінку ключовим месседжам сильних світу сього і зберегти її для історії допоможе як читачам і редакції, так і героям Міри правди визначити певний градус щирості кожного політика і громадського діяча в цей важливий для країни час. Ми не сумніваємось, що наш новий проект буде успішним" – каже Юлія Мак-Гаффі, головний редактор Корреспондент.net.

Корреспондент належить до групи інтернет-проектів холдингу KP Media, серед яких, зокрема, Bigmir)net, uaSport, Ricardo, Новинар, та інші. В середині серпня холдинг запустив спеціальний політичний проект Політорг.Net.

KP Media запустила новий політичний проект

Сергій Пішковцій — Wed, 19 Aug 2009 09:36:02 +0000

Український холдинг KP Media запустив сьогодні свій новий політичний проект Політорг.net.

Політорг – це агрегатор політичної інформації про Україну – тексту, відео, аналітики, зі всього світу. На сайт стікається інформація як з відомих українських, так і закордонних сайтів. В розділі Блоги містяться посилання на політичні блоги журналістів, політиків, та звичайних блогерів, що пишуть про політику. Зараз у розділі, наприклад, можна побачити лінки на записи Тетяни Монтян, Віталія Портнікова, та інших.

В розділі Відео будуть публікуватись різноманітні відеоматеріали з українських та світових телеканалів, які стосуватимуться політичної ситуації в нашій країні.

Політорг також запровадив рейтинг політиків. Всі зареєстровані користувачі (авторизуватись можна, якщо ви зареєстровані на будь-якому з проектів Bigmir-Internet, за допомогою Bigmir ID) зможуть проголосувати за улюблених кандидатів.

В розділі Справочники міститься досить великий перелік політичних, громадських, та всіх інших організацій України, з посиланнями на їх офіційні сайти.

На даний момент на Політорг.net розміщена банерна реклама мережі BigBN. Якою є бізнес-модель проекту, і чи плануються якісь додаткові шляхи заробітку (в контексті політики), поки що невідомо.

Нагадаю, до холдингу KP Media входять такі проекти, як портал Bigmir.net, інтернет-видання korrespondent.net, afisha.ua, novynar.com.ua, та багато інших. Нещодавно компанія продала англомовну газету Kiyv Post.

У кожного свій Обама

Сергій Пішковцій — Sun, 05 Apr 2009 22:17:29 +0000

Можливо, комусь сьогодні може здатися, що Блогорідер зійшов з розуму і почав писати на навколополітичні теми. Ні, хочеться вас запевнити та заспокоїти – політики тут не буде ніколи – її жовтого смороду вистачає нам і з екранів телевізорів, і зі сторінок газет. Політика стане лише ареною, де будуть розгортатися події. А інтернет буде їх інструментом.

Зараз багато хто схильний вірити тому, що нібито Арсеній Яценюк, молодий та перспективний політик, стане нашим довгоочікуваним спасінням, мало не месією для Української держави, виґвалтованої, вибачте за зворот, кількома владами підряд. Адже всі факти нібито свідчать про його осібність від тепершіньої політичної еліти, а особисті якості пророкують появу нового лідера – сильного та розумного водночас. А ще він почав активно діяти в інтернеті. Ну чим тобі не український Обама?

Бажання видати бажане за явне, на жаль, чомусь продовжує туманити розум багатьом нашим співвітчизникам. Блогорідер – не місце для політичних дискусій або ж майданчик для розвінчування міфів та полювання на відьом. Таке полювання повинен зробити кожен для себе сам – звісно, якщо хоче виявити достойних.

Штаб "Фронту Змін" – політичної сили Арсенія Петровича, крок за кроком прорубує собі стежину в непролазних, як для політики, хащах українського інтернету. Спочатку був Твіттер – автентичність якого і досі, на жаль, складає 99,9% – невже особисте підтвердження власної інтернет-діяльності було би таким складним для Яценюка? Звісно, якщо це справді він дописує у свій мікроблог.

Зараз нам пропонують зареєструватися у новій соціальній мережі – "На Фронті Змін" (цікаво, якщо всі учасники будуть на фронті, то де ж будуть керівники?), і долучитися до прихильників змін, а якщо точніше – до прихильників Арсенія Яценюка. Як небезпідставно зауважили в своїх коментарях численні блогери, на сайті немов висить дух манії величі – лічильник пропонує нам рахувати секунди до 35-річчя пана Арсенія.

Ви ще не побачили тенденції? Відбувається все те, що і було описане в не такій давній статті Соціальні медіа в українській політиці, де була спроба дати аналіз всього того, що траплялося між українською політикою та українським інтернетом впродовж останніх років. Наразі маємо мавпування західних технологій, котрі підгледіли активісти політичних штабів і вирішили "а чим ми гірші" – запустити аналогічні проекти лише з акцентом на українську аудиторію. Все це на жаль, нагадує театр пародій, аніж вдале запозичення технологій.

Цікаво, на що розраховує політик з 10%-рейтингом (згідно кількох останніх опитувань), спираючись на 20% своїх виборців (приблизна кількість активного інтернет-населення, котре володіє правом голоса)? Я розумію, що рано чи пізно треба починати використовувати інтернет і на благо політичних проектів, однак чи це є той шлях? Шлях копіювання? Сумніваюсь, що в Україні бракує креативних людей, котрі здатні вдихнути свіжі ідеї в застійний світ pr-комунікацій.

А що ж з аудиторією? Український інтернет, на щастя, це не ареал хронічних блондинок чи медведів. Люди, котрі були обрані в якості "стартового майданчика" для розповсюдження т.зв. нових політичних ідей, не є дурними. Зазвичай це молоде та освічене населення, котре прекрасно розуміє всю суть української політики. Не вірите? Гляньте хоча б один випуск "95 кварталу" – і актори, і глядачі, прекрасно розуміють, що майже всі жарти на політичні теми – суцільна правда. І їм залишається лише сміятися, бо більше нічого не вдієш. Ось що нам пропонують автори вищезгаданої політичної сили у розісланому прес-релізі:

… 5 останніх років зробили нас цинічними і недовірливими. Від перспективи чергового змагання між Януковичем, Тимошенко і Ющенком нудить. …

Тут я собі дозволю одну неполіткоректну репліку. Фронт Змін, а разом з ним і Арсеній Яценюк всіляко демонструє себе як представника так званої "іншої сили" – немовби зовсім осібної від всього іншого політикуму, немовби іншої на якісно новому рівні. Однак ви чудово знаєте, що це не так – Арсеній Петрович під час свого тривалого перебування на найвищих державних посадах прекрасно спрацювався з усіма – і з представниками Партії Регіонів, і з Юлією Тимошенко, і тим більше з Президентом України Віктором Ющенком, довгий час будучи мало не його наступником. Про яку осібність та відокремленість може йти мова, якщо всі ці суб"єкти з одного болота вийшли? Не сумніваюсь, що тісні зв"язки між усіма ними без винятку, існують і функціонують і досі, на вигоду кожному.

… Усвідомлюючи це – ми бачимо єдиний вихід – змінювати країну самостійно через повномасштабний рух знизу – без акціонерів та вождів, об’єднуючи країну в прагненні до змін. …

… Нас мільйони! І ми можемо це продемонструвати.
Ми не будемо чекати на власного Барака Обаму – і починаємо прямо зараз. …

Ми оголошуємо ТИЖДЕНЬ ОНЛАЙН МОБІЛІЗАЦІЇ.

Протягом цього тижня ми пропонуємо всім прихильникам змін заявити про себе – визначитися в бажанні робити зміни в країні і здійснити чіткі кроки до об’єднання …

Як бачимо, метою такої псевдомобілізації є спроба виявити тих, хто ще не піддався впливу пасивності та аполітичності в Україні – спроба виявити людей, котрі будуть згодні поширювати чиїсь ідеї власними силами. Тобто – пошук безкоштовної піар-сили+вірусний ефект від знайомства з Фронтом Змін. Що найцікавіше, це те, що досі не існує чітких, ясних пропозицій – як будуть "покращувати наше життя вже сьогодні".

Барак Обама не мав ніяких секретів чи додаткових козирів по рукавах. Він вийшов до людей з чистими намірами – і це і був його найголовніший секрет. Інтернет став лише засобом, котрий був використаний надзвичайно вміло – він зміг схилити на бік Обами ще більшу кількість людей. Чому соціальна мережа називалася MyBarackObama? Тому що він був справді їхнім, близьким до народу. Якщо пані Юля сходить до корівника, а пан Віктор покопає картоплю, він не стане ближчим. І цей американський інтернет не був показовим. Обама не бігав перед публікою, розмахуючи новенькими iPhon’ами чи тримаючи під рукою гламурні MacBook’и. Інтернет був і залишається для нього складовою частиною життя. Спроби українських політиків "завоювати інтернет" або ж стати "свояками" у цій сфері виглядають, якнайменше, комічно. Бо в політиці не застосуєш чарівну комбінацію Ctrl+C + Ctrl+V. Спроба зліпити модний образ "из того, что было" – поганий приклад та невдала затія.

Найголовніша проблема у тому – що народ продовжує вірити цим скопійованим технологіям. Бо надія, котра, вистраждана, змучена і побита, але все ще жива, котра ще жевріє в серцях українців, які в глибині душі вірять, що все колись-таки буде краще, що вони не задарма трудилися все своє життя, що вони не для чужих людей будували цю країну власними руками, і що їх діти нарешті будуть щасливі, у своїй країні, у своєму краю. Кожен чекає на свого Обаму, котрий, немов лицар з казки, прийде на білому коні і врятує нещасну Україну та поведе її у нове майбутнє. Душе шкода, якщо ця крихітна надія мільйонів людей буде знову безжально затоптана стадом безголових політиків. Буде дуже неприємно, якщо нам знову дадуть цукерку, основою якої буде яскрава обгортка та несмачна дуля. Одного разу ми вже отримували таке. Хочете ще? Задумайтесь. Та зробіть для себе висновки.

Успіхів вам.

Соціальні медіа в українській політиці

Сергій Пішковцій — Thu, 26 Feb 2009 22:09:32 +0000

З дозволу Максима Саваневського, автора блогу watcher.com.ua, візьму собі на озброєння цікавий термін, який він висловив у своєму ЖЖ – про аналогових та цифрових політиків. І ще одне перед тим, як ви почнете читати далі – дана стаття, хоч і не без нальоту думок приватного характеру, але все ж таки в жодному разі не веде агітації за ту чи іншу політичну силу або особу. Цей матеріал – лише спосіб поглянути, як насправді політики взаємодіють з інтернетом.

Так от, нещодавно всі жваво обговорювали той факт, що прес-служба глави держави офіційно повідомила про створення Твіттер-аккаунту Президента України. І що ж? Всі одразу ж побігли дивитися, чого там такого цікавого понаписував наш гарант. …і, як виявилось, там була лише купка новин з сухими заголовками, ніби хтось комусь складав звіт. В цьому твіті не було жодного натяку на особу Віктора Ющенко, відповідно, є підстави думати, що цей аккаунт наповнюється співробітником Секретаріату Президента, за принципом "аби було". (запам"ятайте, будь ласка, цей момент). Тут би були якраз до теми політичні шаржі на рахунок того, чи не Балога, бува, займається твітом президента, але, це не тематика Блогорідера

Тобто сам факт того, що ми не можемо уявити собі президента нашої держави, який ось так спокійно сидячи в кріслі перед ПК, пише щось до свого твіттера, наводить на думку: Ющенко – аналоговий політик. Його можливості обмежені закиданням ліктів на телебаченні та читанням універсалів замість новорічного поздоровлення. А чи можемо ми уявити собі будь-якого іншого політика в такій ролі – в ролі більш-менш досвідченого користувача комп"ютера, який має базові навики роботи з інтернетом? Навряд чи. Янукович? Окрім "Веселих яєць" бурхливого 2004 року, на думку нічого не спадає. Тимошенко? Хм, теж ні. Парочка чатів за підтримки Української Правди, та безліч зареєстрованих пустих аккаунтів на відомих сайтах. Навіть Арсеній Яценюк, котрий найбільш близький до такого статусу, і в якому люди так хочуть бачити саме того "порядного, справедливого, мудрого, нового" політика, котрий врятує Україну, ще ніде офіційно не підтвердив автентичність свого твіттер-аккаунту. Хоча й виглядає він цілком реалістично.

Жоден з політиків України досі не зміг використати в повній мірі всі ті можливості, котрі може надати йому мережа інтернет. Поглянемо, які взаємини у політиків з інтернетом. Банери – є, персональні сайти/форуми – є, прихильники – також є. Однак хіба цього достатньо для успішого пропагування власних ідей? Кожен з цих пунктів розглядається в піар-штабах політсил в якості "ще одного засобу" для ведення кампанії. Інтернет не виокремлюють, його розглядають як звичайний майданчик, де можна повісити агітку з власною відфотошопленою світлиною або ж набором офіційних фактів з біографії. Хотілося б побачити обличчя піарщиків, якби вони дізналися, як можна використати інтернет в цілях просування своїх ідей – і при цьому не використовувати чорні технології. Бо black PR – напевно єдине, що навчився робити наш політикум, вдало копіюючи один у одного примітивні ідеї щодо чергового поливання брудом опонентів – не важливо де – на банерах, агітках, сайтах, форумах, чи деінде.

Ще одна деталь, яку треба обов"язково відмітити – це часові рамки. Дивно, але так склалося, що на інтернет (як і на проблеми людей, до речі) політики звертають увагу лише тоді, коли треба готуватись до (поза)чергових виборів. Закупаються рекламні пакети, все це гарненько крутиться протягом певного часу… і як тільки кампанія закінчується, так само стихає й інтернет-активність. Юрій Луценко влітку 2007 року завів (о Боже, ви тільки вслухайтесь у ці рядки!) персональний блог на сайті своєї політичної сили. Навіть пробував вести дискусію в коментарях. Але, встигли завершитись вибори, як блог Луценка припав пилом.

Я дуже сумніваюсь, що щось зміниться і цього року. Незважаючи на потужні темпи зростання підключень до інтернету серед населення України, наші політики досі мають статус offline. А інтернет – це як якась модна фішка, просто "ще один" засіб піару – не важливо якого, білого чи чорного. Якщо політики не налаштовані на конструктивний діалог в реальному житті, то нема чого сподіватись та будувати ілюзії щодо їх адекватності в онлайні. Максимум, на що вони спроможні на даному етапі – це найняти спеціальну людину, котра і буде вести замість них якісь кволі ознаки інтернет-діяльності. І їй буде начхати на якісь там елементи взаємодії з публікою. Для чого? Навіщо? Публіка повинна лише сприймати надану їй інформацію, наче на більше й нездатна.

Далеко за досвідом ходити не треба. Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв, країни, котра в багатьох людей асоціюється з тоталітаризмом та відсутністю демократії, вже кілька місяців веде відеоблог. Важлива деталь: вибори президента в Росії минули рік тому. З точки зору української політики, він веде себе нелогічно Але, виявляється, що це все ж таки комусь потрібно. Без сумніву, що Президент Росії навряд чи захотів брати участь в тому, що було б йому нецікавим. Я не здивуюсь, якщо найближчим часом діяльність російської влади в інтернеті лише посилиться. Там чудово розуміють можливості інтернету як засобу комунікації. Як розумів це і Барак Обама, приклад ведення президентської кампанії якого вже став мало не іконічним.

В чому секрет Барака Обами? Секрет, я думаю, простий. Погляньте на український політичний інтернет, і погляньте на його. В нас, як вже зазначалось вище, інтернет – це лише майданчик для агітації, котра має односторонній характер. Інформація спрямована виключно на аудиторію і не передбачає ніяких зворотніх зв"язків. В той час як в США інтернет був використаний саме як засіб спілкування, комунікації. Обама привідкрив ту завісу, котра розділяла його і простих громадян. Він став ближчим. Недарма соціальну мережу Барака Обами було названо my.barackobama.com.

Українським політикам такого поки що, на жаль, не дано. Чорний піар, примітивні банери та популістська агітація – це максимум їхніх можливостей. Неправда? То доведіть мені зворотнє. Бо надія, як відомо, вмирає останньою.

Спонсори випуску: электронное казино все про yahoo шпалери для iPhone