Blogoreader – українська блогосфера та інтернет » Інтернет

Онлайн-приватність як жертва зручності в інтернеті

Сергій Пішковцій — Fri, 27 Jan 2012 22:20:27 +0000

Розмови про приватність тривають ось уже років 5 або трохи більше, і весь час завершуються одним і тим самим: розвиток інтернету вбиває приватність людей, тому потрібно вживати жорстких заходів для того, аби її зберегти.

Ніхто не думав про приватність тоді, коли виникли перші пошуковики – такі як Google чи Yahoo. Ніхто не думав про неї і років через 5, коли інтернет почав закручуватись у водоворіт web 2.0. Питання приватності підняли на поверхню обговорень лише з появою соціальних мереж та всієї екосистеми інтернету, яка почала вибудовуватись за останні 4-5 років.

Ніде раніше на Землі не було такого структурованого та чіткого набору даних, що характеризували б людину і її онлайн-поведінку, як у соціальних мережах. І, що цікаво, набагато більш цінною стала не інформація про те, де ви живете, чи який у вас номер паспорту, а те, як ви себе поводите. Саме за те, що ви робите в інтернеті, які статті переглядаєте, на що клацаєте, компанії готові перегризти один одному горлянки, або як мінімум створити власну соціальну мережу і насильно засунути туди мільйони людей, витративши тисячі людино-годин на її створення. Це я про Google+, якщо ви досі не зрозуміли.

Рекомендації та інша соціальщина – це те, на чому триматиметься веб наступні 5 років. Саме на рекомендації починають зав’язувати різноманітні рекламні сервіси та поведінкові додатки. Така реклама значно релевантніша, а отже, потрапляє точно в ціль – і рекламодавець задоволений, що не витратив зайві кошти, і клієнт теж побачив оголошення, які йому цікаві.

Проте тут обертається зворотній бік цієї медалі під назвою приватність. Чи готові ви ділитися цим багатством з інтернетом заради власної зручності? Можливо, вам не надто сподобається, коли вся стрічка Facebook побачить сповіщення від новинного додатку про те, що ви читали статтю про лікування запорів. Або коли контекстна реклама знатиме, що ви любите нестадартний секс, і пропонуватиме вам оголошення іграшок із ХХХ-магазинів.

Де та межа, за якою ми готові поступитися своєю приватністю в обмін на зручність та персоналізацію інтернету? І чи всі компанії будуть керуватися принципом “не роби зла” та надійно оберігатимуть вашу приватну інформацію? Принаймні Google уже давно звинуватили у зворотньому. А що буде далі з цим всім клубком – незрозуміло. Спостерігайте та будьте обачними.

Зекономте гроші і зайдіть у магазин копий швейцарских часов – навіщо платити більше за швейцарські годинники? Якщо ж маєте проблеми, то юридические услуги в киеве вирішать все швидко і просто.

Соціальні мережі, що творять революцію

Сергій Пішковцій — Tue, 24 Jan 2012 15:46:37 +0000

Минулих вихідних у Тернополі відбувся другий щорічний #Twiterevent, на якому я мав честь виступити з доповіддю про соціальні медіа.

За підтримки: Справжній інтернет-бізнес для професіоналів онлайну

Цього разу мій виступ був дещо більш серйозним – оскільки сама його тематика передбачала обговорення суспільно-політичних та громадських тем. А обговорювали ми соціальні мережі, які стали каталізаторами революцій в арабському світі минулого року та масових протестів у Росії минулого місяця. Чому не пишу “які стали причинами” – трохи нижче.

Соціальні мережі, що творять революцію

Можна довго говорити про те, чому ці події сталися саме тоді (в першій половині 2011 року) і саме там(переважно в мусульманських країнах).

Про свій досвід використання інтернету згадує один з єгипетських блогерів Аль Омран. За його словами, блог він завів всього лиш для того, аби попрактикуватися у англійській мові. Проте через деякий час він познайомився з блогерами з сусідніх країн, і саме інтернет став джерелом цінної інформації про весь той безлад, який творився у їх країнах. Поступово, людина за людиною, жителі цих країн через блоги та соціальні мережі змогли побачити реальний стан справ, який відрізнявся від того, про що радісно сповіщала влада з телеекранів.

Проте не інтернет став причиною революцій. Інтернет – це всього лиш спусковий гачок, який вистрілив, і через який поширювалася інформація, а головною причиною революцій була бідність. Якби в людей було все гаразд, то вони б не вийшли на вулиці, піддаючи себе небезпеці зі сторони влади та військ.

Буквально минулого місяця ми стали свідками найпотужнішого протестного руху в Росії з часів розпаду СРСР. 6 грудня на Болотній площі та 22 грудня на проспекті Сахарова у Москві зібралися десятки тисяч людей, які прийшли туди з мирною вимогою – скасувати результати виборів.

Чим Україна відрізняється від арабських революцій та протестів у Росії? Практично всім.

На відміну від арабських країн, в нашій країні відносно більший рівень добробуту, відносно менш жорсткий провладний режим, та відносно кращий рівень проникнення технологій. Тобто парадокс, ми маємо більше шансів використати соціальні мережі для революції, бо населення значно більше в них залучено, проте ми ще не настільки заморені владою, аби вимагати її відставки.

Чим відрізняється Україна від Росії? Російські протести, не зважаючи на блискучу організацію, мирний характер та чіткість вимог, так і не принесли жодного результату. Я не знаю, чому в наших сусідів цього не вдалось, але підозрюю, що для такого великого міста, як Москва, 80 тисяч людей на мітингу – це занадто мало, аби розбурхати пожежу у всій країні. Саме тому кожен українець, дивлячись на московські події, згадував Майдан, на який у пікові дні виходило до 200-300 тисяч людей.

На відміну від Росії, українська влада все ще не повністю контролює телебачення, і десь не десь нам обмежено показують картинку, а не тотально брешуть, як на Первом канале. На відміну від Росії, українська влада не настільки розумна, аби наймати хакерів і проводити інформаційні війни, атакувати блогоплатформи та опозиційні сайти.

Так чи інакше, інтернет буде дуже важливим і під час українських протестів, коли б вони не відбулись. Я виділив кілька головних інструментів, які, на мою думку, стануть каталізаторами народного гніву та координуватимуть дії протестів.

1. Твітер. Твітер, окрім того що це є любов, є дуже зручним інструментом у поширенні будь-якої інформації, не лише під час революцій. В ньому легко зареєструватися і легко надсилати повідомлення. Безперечно, протести створять свій власний хештег – бажано аби він був коротким і кириличним – так надсилати повідомлення зможуть навіть користувачі-новачки і робитимуть це швидко.

Негатив: варто остерігатись панічних повідомлень та провокацій. Особисто я був свідком того, як під час податкового майдану один дуже юморний користувач вирішив постібатись, і пожартував, що до центру їдуть танки. Такі повідомлення можуть серйозно дестабілізувати ситуацію.

Ще один випадок трапився під час другого московського мітингу. Влада очевидно просікла, що опозиція користується твітером, і напустила туди цілу армію ботів, які буквально засмітили хештег, і читати стрічку стало неможливо. Але я все ще сподіваюсь, що наша влада настільки тупа, що вона до цього не здогадається.

2. Відеотрансляція. Під час Податкового майдану у грудні 2010 року українці вперше масово апробували такий вид інформації, як жива інтернет-трансляція з місця події. Відео транслювалося не лише зі статичної камери, а й тоді, коли мітинг рушив до Банкової – через камеру телефону. І це виглядало дуже круто, відео фактично переносило тих, хто дивився його в інтернеті, всередину мітингу.

Таку методику взяло на озброєння громадське агентство новин Рідус у Росії, яке також транслювало мітинги через власних кореспондентів з ай фонами. Централізованого такого руху в Україні поки немає, але я думаю за потреби знайдуться добровольці, які зроблять це власноруч.

3. Вконтакте і Фейсбук. Протестні настрої яскраво проявляються, як на Вконтакте, де переважає більш молода аудиторія, так і на Фейсбуку, де сидять люди й постарше. Що може бути під час революції: завдяки новій стрічці на Фейсбук та величезній кількості лайків гарячі новини автоматично групуватимуться наверху, разом зі статусами та фотографіями користувачів, що також збиратимуть велику аудиторію.

Вконтакте минулого року отримав чудову функцію підтримки хештегів, тож поширення інформації за схожим принципом, як у Твітері, тут також буде можливим. Як і в Росії, я думаю, будуть створені ціла низка груп, в яких місцеві лідери опозиції координуватимуть свої дії. Свою роль також зіграють і спільноти, які не зовсім причетні до політики – такі як гумористичні КБМ або Фьодорич – вони мають десятки а то й сотні тисяч читачів, і думаю, в критичний момент також долучаться до обміну інформацією.

Тепер, пригадуючи усі випадки в країнах, які сьогодні прозвучали, хочеться висловити припущення, чого я точно не очікую в Україні.

Перше – влада України не вимкне інтернет чи мобільний зв’язок у всій країні, як це було у Єгипті і навряд чи блокуватиме опозиційні сайти, тримаючи їх за горло добу чи дві, як це було в Росії. У нас нема ні таких ресурсів ні розуміння цих процесів, тож будемо сподіватись на тупість влади.

Друге – рівень брехні у медіа не буде більшим, ніж був у 2004 чи тим більше в Росії. У нас все ще є ЗМІ, відносно незалежні для того, щоб розповідати людям правду. А ті, які підконтрольні владі, не брешуть так яскраво, як у Росії, викривляючи дійсніть у зворотній бік.

Третє – кримінальне переслідування блогерів та правозахисників не буде таким жорстким, як у арабських країнах, де їх кидали до в’язниць одразу. Можуть бути показові розправи над особливо яскравими представниками, можуть бути сфабриковані справи, проте це ніколи не буде масовим.

Підсумовуючи все вищесказане, – я вірю в те, що сила інтернету в Україні здатна побороти тупість влади та поєднати різних людей у єдиному бажанні – жити у нормальній демократичній країні.

фото – Тарас Демчук

За підтримки: Рухайтесь більше, можливо саме беговая дорожка допоможе вам у цьому. Ви також можете купить орбитрек і займатись спортом вдома. Після цього всього лише доставка обедов втамує голод.

Персоналізований пошук від Google – крок назад чи вперед?

Сергій Пішковцій — Fri, 13 Jan 2012 23:05:46 +0000

Цього тижня Google вже вкотре кардинально оновив свою пошукову систему, презентувавши персоналізований пошук.

Новинка дає можливість користувачам перемикатися між звичайними результатами пошуку, які вони звикли бачити раніше, і результатами з персональними рекомендаціями з Google+. Якщо поглянути на це все діло неозброєним оком та не заглиблюючись в деталі, такі зміни можуть здатися цілком закономірними та чудовими.

За підтримки: Поисковое продвижение сайтов в США, выводим в ТОП Google.com, Профессиональное продвижение сайта от SEOinUA

Ідея соціального пошуку уже далеко не нова, і чомусь саме в Google до цього моменту все ще “пасли задніх” в цьому питанні. Bing – головний конкурент – та десятки інших мілких пошуковиків активно розробляли функціонал соціального пошуку, який став дуже затребуваним у користувачів з появою та бурхливим розвитком соціальних мереж. Якщо раніше люди вдовольнялися звичайним машинним пошуком, то тепер їх стало цікавити, яке відношення до того чи іншого контенту мають вони та їх мережа друзів.

Проблема для Google крилася в тому, що саме соціальну інформацію, таку важливу і корисну, компанії не було де взяти. Підмішувати у видачу рекомендаційні дані з Facebook (як це зробив Bing) в Google або не захотіли, або не наважились. Навіть пошук в реальному часі, дані з якого надавав Twitter згідно укладеного контракту між компаніями, віджив своє – знову ж таки, через небажання Google користуватися іншими джерелами соціальної інформації.

І лише після того, як влітку було запущено багатообіцяючу соціальну мережу Google+, пошуковик активно взявся обробляти це щедре поле. Проект, після активних потуг Google, набрав мільйонну аудиторію, активних прихильників і згодом став невід’ємною частиною решти сервісів Google. Восени компанія один за одним додала +1 та соціальний функціонал у ключові свої сервіси, такі як Gmail, Google Reader та інші. При цьому користувачів не питали, чи хочуть вони інтегрувати свої Gmail-контакти з колами друзів у Google+.

А цими днями для перших тисяч користувачів (переважно англомовного сегменту інтернету) Google увімкнув так званий персоналізований пошук. Все б нічого, але така затія виглядає швидше на потужну промо-кампанію для Google+, аніж реальне покращення.

Користувачі люблять Google в першу чергу за його основний продукт – якісний пошук, який і приносить компанії левову частку доходу (80-90%). Використовуючи його таким не надто гарним чином для того, щоб насильно загнати людей у Google+, компанія наступає на горло власній успішності. Соціальні мережі таким штучним чином не робляться – для того, щоб вона була успішним інструментом у всій екосистемі Google, недостатньо всього лиш змусити користувачів там сидіти і натискати плюсики. Що там казати, коли вже зараз з’явилися перші користувачі, які цілеспрямовано перейшли на Bing, щоб уникнути персональних результатів на Google.

Так чи інакше, у наступні кілька місяців ми зможемо побачити, наскільки реально корисними є ці зміни, і чим вони завершаться для всіх – для нас, як користувачів, і для Google – як для найбільшого пошуковика у світі.

Атакуй не атакуй, все одно отримаєш… правду

Сергій Пішковцій — Thu, 08 Dec 2011 20:54:23 +0000

Ситуація в Росії, що й далі продовжує розпалюватись, яскраво показала вразливість інтернету перед такою безпощадною репресивною машиною, як держава.

У намаганні замести сліди своїх можливих злочинів, а ще більше – у намаганні приховати реальний стан справ, невідомі зловмисники (чи хто там насправді за цим стоїть) атакували 4 грудня сайти провідних російських ЗМІ - Ехо Москвы (echo.msk.ru), журнал Большой Город (bg.ru), онлайн-видання Slon.ru, газета Коммерсантъ та журнал The New Times. Що цікаво, більшість цих ЗМІ далеко не лояльні до нинішньої влади в Кремлі, якщо не сказати інакше.

У намаганні заглушити голос правди влада вирішила діяти масштабно, тримаючи під замком ту інформацію, яка могла б зашкодити іміджу та розхитати впевненість, яку вибудовували роками. Проте, схоже в Москві не розуміють головних принципів інтернету. Якщо 10 років тому такою атакою ще можна було завдати суттєвого удару по свободі слова і справді фактично унеможливити поширення небажаного контенту, то зараз такі іграшки уже не діють.

Інтернет розрісся настільки, що, відрубавши одну голову, на її місці виросте ще тисяча. Соціальні мережі настільки розпорошили, з одного боку, та об’єднали мережу з іншого, що веб доступний в одній і в усіх точках водночас.

Тому правду не вдалося приховати б у жодному разі – навіть, якби “жулики и воры” вдалися до атак на Facebook чи Twitter. З Livejournal все більш-менш зрозуміло: система цієї платформи, все ще популярної на теренах СНД, розпотрошена атаками і не в стані технічно забезпечити безпеку своїх користувачів, хоча керівництво СУПу кожен раз запевняє в іншому.

Казати, що авторам популярних блогів на ЖЖ варто терміново перебиратися на стенделоуни, теж не 100% вірно. Персональний блог, нехай навіть і розміщений на хорошому хостингу, може зазнати ще більш легкого ураження, ніж блог в такій великій структурі, як Livejournal. Єдиним, найбільш реальним виходом в ситуації, що склалася, я бачу саме соціальні мережі. І бажано усі одразу – оскільки сподіватися на демократичність Вконтакте чи Facebook поокремо не варто.

Кінцева мета – це не кількість переглядів чи лайків. Це поширення потрібної та актуальної інформації у якнайбільшому масштабі в стані, коли головні ЗМІ країни мовчать. І я сподіваюсь, що соціальні мережі вже вкотре цього року докажуть свою важливість та зможуть зробити те, чого не змогли традиційні медіа.

За підтримки: Безпека – це дуже важливо, тому детское автокресло купить треба одразу. І рано чи пізно регистрация предприятий стає обов’язковою для всіх бізнесменів.

Децентралізація уваги в соціальних мережах

Сергій Пішковцій — Wed, 07 Dec 2011 18:48:02 +0000

Головна функція соціальних мереж, як нам заявляють їх автори, – це спілкування людей та єднання їх у віртуальному просторі. З одного боку воно дійсно так – де б ви могли знайти одразу всіх колег, одногрупників, однокласників та просто випадкових знайомих, з якими ніколи б напевно не побачилися у реальному світі?

Проте давайте поглянемо на це під трохи іншим кутом зору. Коли ви заходите на сайт (взяти, приміром, Facebook), то що ви бачите перед собою? Правильно, стрічку новин, сповіщення про нові повідомлення і багато іншого, корисного і не дуже. Але якщо взяти кожен блок і розділити його суто функціонально – чи багато з того, що є на сайті в даний момент, вам дійсно необхідно? Чи треба вам знати, що завтра в Опанаса з паралельного класу день народження? Чи треба вам знати, що Денис з колишньої роботи лайкнув рекламу Імпази? Сумніваюсь Адже зазвичай ви приходите на сторінку з якоюсь конкретною метою – перейти на профіль друга, щоб дізнатися його пошту, оновити статус або прочитати стрічку друзів.

Сторінки соціальних мереж намагаються дати нам усе це одразу. І, хочеться визнати, у них це непогано виходить. Скільки разів ви ловили себе на тому, що за кільканадцяиь секунд після заходу на сайт забували, для чого конкретно ви сюди прийшли? Особисто в мене таке вже бувало, і не раз. А все через те, що сайти сконструйовані з єдиною метою – затримати відвідувача на своїх сторінках якомога довше, змусити його залізти в кожен куточок, поклацати на всі можливі кнопочки. Чим більше він буде там сидіти, тим більше шансів, що він клацне на якусь рекламу, а за день (годину, два дні, тиждень) повернеться і зробить це знову.

Ticker – показує все, що діється на Facebook у режимі реального часу і добряче відволікає від решти сайту

Кожен новий твіт додає цифр у лічильника та перевіряє ваш терпець і цікавість подивитися, що ж там написали нового

Деконцентрація соціальних мереж – це їх намагання залучити своїх користувачів до якомога більшої інтерактивності з сайтом. Всі ці сповіщення, нагадування, живі стрічки – діють гіпнотизуюче на людей. Але варто знову глянути на сайт очима простого користувача, як ви скажете: “а це справді гарно та зручно зроблено”. І будете неодмінно праві.

За підтримки: Одні в чужому місті – не біда, таксі в тернополі підвезе вас куди треба. Навіть якщо поламається – автозапчасти купить, і машина як новенька. Прихопіть і медтехника, якщо раптом стане зле.

Можливості Google+ для компаній

Сергій Пішковцій — Mon, 05 Dec 2011 21:39:52 +0000

За підтримки: Природа знущається з вас? Нічого страшного, маски для лица вам допоможуть

19 листопада я виступав з короткою доповіддю на Microsoft Blogfest про можливості Google+.

Час, відведений на виступ, налічував всього 10 хвилин, тому було важливо зосередитися на головному. Тому основна тема доповіді була присвячена Google+ та функціоналу Google+ Pages – сторінок для компаній та організацій – які були запущені буквально напередодні блогфесту.

Можливості Google+

View more presentations from Serhiy Pishkovtsiy

Три основні моменти, на які варто звернути увагу компаніям, – це кнопка Google +1, відеочат Google+ Hangouts та кола друзів Google+ Circles. Кнопка +1, роміщена на сторінці бренду в Google+, автоматично додає плюсів і сайту, що відповідає цій сторінці – тому чим краще розкручена ваша сторінка в соціалці Google, тим більший авторитет вона може здобути в очах пошуковика, як наслідок – вищі позиції в результатах.

Google+ Hangouts дозволяє брендам розбавити шар офіційності, за яким вони ховаються зазвичай, і перевести спілкування зі своїми прихильниками у площину неформальності. Такі короткі відеочати зі своїми фоловерами в Google+ почали проводити фан-пейджі Mashable, команди Google Maps та інших компаній. Хотілось би почути про досвід українських компаній у цій справі.

Google+ Circles дозволяє компаніям проводити більш виважену політику щодо взаємодії зі своїми шанувальниками. Оскільки масфоловінг неможливий апріорі, то брендам залишається використовувати цю особливість для того, щоб сегментувати свою аудиторію відповідно до потреб.

Фінальною думкою доповіді є те, що не слід розглядати Google+ як традиційну соціальну мережу (як той же Facebook), а як своєрідний соціальний шар над усіма сервісами Google та оригінальною інтеграцією соціальності у пошукові можливості цієї компанії.

За підтримки: Поки Захарій лежить у Дніпрі, кран-балка сумлінно виконує свою роботу. Дівчата тим часом шукають лазерная эпиляция киев і виглядають дуже гарно.

Соціальні медіа vs. журналістика

Сергій Пішковцій — Mon, 05 Dec 2011 21:22:17 +0000

За підтримки: Коли у вас проблеми, юристы в украине вам допоможуть

Нарешті знайшовся час опублікувати тут мою презентацію з львівського iCamp 2011, на якому я розказував про взаємодію соціальних медіа та журналістики.

Доповідь почалася з теоретичної інформації та невеликої статистики по трьох найбільш актуальних соцмереж в Україні – Facebook, Twitter i Вконтакте, де зареєстровано 1,5 млн, 200 тис, та 18 млн українців відповідно. Далі пішли вже більш практичні приклади використання соціальних мереж українськими та світовими змі.

Соціальні медіа і журналістика: хто кого?

View more presentations from Serhiy Pishkovtsiy

Як показала практика, ручне ведення Facebook-екаунту є набагато ефективнішим, ніж машинна RSS-трансляція. Особливо це стало помітно після того, як на початку листопада Facebook ввів нову методику аналізу сторінок брендів та організацій під назвою people talking about this. На відміну від банальної кількості лайкерів, вона показує, скільки людей реально поширювали та обговорювали контент з вашої сторінки на сайті.

В якості прикладів вдалого ведення твітеру наводився досвід російської @lentaruofficial, яка з хорошою часткою гумору поставилася до ведення свого твітеру.

Доповідь завершується підсумковою ідеєю: ви повинні бути там, де й ваші читачі – у соціальних мережах.

За підтримки: Отримали нову квартиру – треба купить диван недорого киев, аби хата не пустувала, ну а тоді вже замовити ремонт лифтов – не ходити ж пішки на 10-й поверх.

Як налаштувати трансляцію записів з Твітера у Facebook

Сергій Пішковцій — Wed, 05 Oct 2011 14:37:18 +0000

За підтримки: Не варто економити на власному здоров’ї – купить велотренажер в інтернеті

У час, коли навколо нас оточують десятки, а то і сотні соціальних мереж, доводиться робити вибір – яка з них подобається вас найбільше, і в якій ви будете постити основну інформацію.

Якщо не брати до уваги Вконтакте, який переважно має значення лише для жителів країн колишнього СРСР, то на світовому ринку найбільша увага прикута до Facebook i Twitter. Кожна з цих двох соціалок має свої принципи, відомі уже багатьом користувачам інтернету – це лайки, ретвіти, коментарі, хештеги, і багато іншого. Чимало людей є активними користувачами обох сайтів, дехто ж надає перевагу лише одному з них, хоча може бути зареєстрованим і там, і там.

Facebook => Twitter

В такому разі виникає проблема кросспостингу записів між Фейсбуком і Твітером в обох напрямках. Публікація записів з Facebook-сторінок (саме сторінок, а не приватних профілів) у Twitter є досить проста в налаштуванні: все, що вам необхідно зробити – це зайти на facebook.com/twitter і синхронізувати ваш fan-page і твітер-екаунт. Цікаво, що для такого ж кроспостингу з персональних сторінок у Facebook не придумали нічого. Тому доводиться користуватися збоченими шляхами, такими як Twitterfeed, лишень щоб опублікувати свій FB-статус у Твітері.

Twitter => Facebook

Twitter, натомість, не полінувався і створив офіційний додаток для Facebook. Користувачі можуть прив’язати свій профіль до екаунту у твітері у кілька кліків, після чого всі їх записи будуть поститись у Facebook. Проте цей метод має один, але суттєвий недолік: такий кросспостинг дуже засмічує стрічку у ваших друзів (адже у твітер люди пишуть набагато частіше, ніж оновлюють статуси на Facebook) і фактично немає жодного сенсу. Зазвичай більшість ваших Facebook-друзів і так читають вас у твітері, то ж для чого їм ще одна стрічка?

В цьому випадку хочеться порадити дуже корисний інструмент під назвою Selective Tweets. Бувають випадки, коли твіт, який ви написали, хотілось би оприлюднити і на Facebook. Selective Tweets, як ви вже могли здогадатись з назви, може надсилати у ваш Facebook-профіль лише ті твіти, в яких буде використано хештег #fb. Це значно спрощує задачу кросспостингу – ви самі вирішуєте, що публікувати у Facebook з твітера, а що ні. Встановити сервіс дуже просто – потрібно зайти на facebook.com/selectivetwitter, натиснути Go To App і вказати назву свого Twitter-екаунту.

Після цього все готово до роботи. Запис у твітер:

Перетворюється у запис в Facebook:

Готово! Фільтруйте твіти

За підтримки: Вишуканий ресторан киев у столиці зі смачною кухнею. Не вийшов новий iPhone? Нічого страшного, купуйте чехол для iPhone 4 в інтернеті

Twitter хоче замінити нам Facebook?

Сергій Пішковцій — Fri, 26 Aug 2011 21:08:27 +0000

Спонсор: Качественные детские весы для вашего ребенка

Ті користувачі Твітера, які зареєструвалися в ньому дуже давно (відносно історії всього інтернету кілька років – це дійсно давно), можуть пригадати, яким він тоді був.

Мій перший твітер-екаунт зявився у квітні 2007 року, якщо не помиляюсь, і тоді з України ним користувались всього кільканадцять людей, більшість з яких були блогерами, що захотіли спробувати новинку з США. Намагаючись пригадати перші враження від того Твітера, можу сказати, що це було дійсно щось новеньке – мікроблог в істинному значенні цього слова. Публікації, обмежені 140-а символами, змушували бути як ніколи лаконічним та змістовним. І, на відміну від Твітера сьогоднішнього, дискусій там було не так вже й багато, адже в основному вся стрічка складалася з такого собі потоку людських думок.

Це вже потім він почав зростати зі швидкістю метеора, зявилися сотні сервісів, додатків і навколотвітерних стартапів. Але чомусь лише цього року в мене вперше виникло враження, що Twitter виріс зі свого старого “текстового” формату, і хоче стати для своїх користувачів чимось більшим. Твітеряни 2007-го та навіть 2008-го років вели переважно текстові трансляції, і це було головним “коником” цього проекту. Що ми бачимо сьогодні?

Twitter активно, я б навіть сказав, агресивно, намагається залучити на борт інші можливості, зокрема фото та відео. Після того, як восени минулого року адміністрація сервісу оновила дизайн, користувачі змогли переглядати фото та відео безпосередньо на сайті, не виходячи з веб-інтерфейсу. Цього літа Twitter прикрутив спеціальну кнопочку, яка дозволяє завантажувати фотографії, тим самим втерши носа Twitpic, yFrog, та десяткам інших проектів. Найближчим часом нам обіцяють запуск нової вкладки Activity, яка буде показувати все, що зробили ті, кого ви фоловите, за певний період. Нічого не нагадує?

Користувачі, зі свого боку, активно долучаються до цих процесів – постять відео, фоткають все на ходу та надсилають знімки з ПК, оновлюють статуси де б вони не були. Мультимедійний контекст заполонив Твітер набагато сильніше, ніж коли-небудь, а текстовий формат 140-а символів уже давно перестав бути головною фішкою цього сайту. Тим самим, Twitter все більше починає нагадувати Facebook – тут також можна оновити статус, запостити фото чи відео, подивитися, що робили друзі, написати в них на “стіні”. На щастя, ігор поки на Твітері немає.

Можливо, такий рух є органічним – адже сервіс не міг всі ці чотири роки стояти на місці і не впроваджувати нічого нового. Зважаючи на те, що нарікань на цю тему я не зустрічав, можна вважати, що ці зміни – лише на краще, оскільки відповідають вимогам свого часу.

Спонсор: Песчаник для дачи. Камень песчаник в Киеве. Гранит и сланец.

Аналізуємо розвиток власного ПЗ з Software Statistics Service

Сергій Пішковцій — Mon, 15 Aug 2011 06:30:27 +0000

Одна з головних відмінностей онлайн-сервісів від декстопних програм полягає в тому, що виміряти успішність перших набагато легше. Будь-який інтернет-стартап – це в першу чергу сайт, а тому навіть безплатних інструментів, таких як Google Analytics, може цілком вистачити для початку.

З програмним забезпеченням, яке потрібно встановлювати на ПК, трохи складніше: у даному випадку відслідковувати не те щоб успішність, а й банальну кількість встановлень програми не так вже й просто. Для цього доводиться використовувати або якісь додаткові плагіни, або інші налаштування всередині коду, тим самим збільшуючи його розмір та витрачаючи дорогоцінний час. На щастя, цю проблему можна вирішити завдяки такому сервісу, як Software Statistics Service, що був розроблений в Україні.

Software Statistics Service дозволяє власникам ПЗ переглядати статистику по своїх продуктах в режимі реального часу та аналізувати їх ефективність. Сервіс може фіксувати такі події, як завантаження, встановлення та запуск програми, відтворюючи це у вигляді зручних графіків. Що цікаво, аналітику можна “вмонтувати” всередину програми, і дізнатись, що саме відвідують ваші користувачі, якими функціями користуються найбільше, а з якими у них, можливо, виникають проблеми. Завдяки співставленню добової та тижневої аналітики ви зможете побачити певні тенденції щодо використання вашого ПЗ, спрогнозувати поведінку користувачів та зробити необхідні зміни.

Як повідомляється на сайті Software Statistics Service, його легко інтегрувати в ПЗ на базі .NET, C++, Java, Delphi, Microsoft Silverlight, WPF, Mac OS і навіть мобільних платформ Windows Phone 7, Java for Android та iOS. Доступ до статистики розробники можуть отримати з будь-якої точки світу через сайт сервісу. Веб-версія дозволяє розподілити всі ваші проекти у окремі пункти та надати вашим колегам доступ до необхідних їм даних. Переглянути тарифні плани на використання Software Statistics Service можна на цій сторінці – по кожному з них передбачено безкоштовний 30-денний період для тестування.

Розробникам, для яких подібна статистика та аналіз поведінки користувачів є вкрай важливими, даний сервіс безумовно стане в нагоді, якщо вони хочуть створити успішний продукт та спостерігати за його розвитком.

На правах реклами