Соціальні мережі, що творять революцію

Минулих вихідних у Тернополі відбувся другий щорічний #Twiterevent, на якому я мав честь виступити з доповіддю про соціальні медіа.

Цього разу мій виступ був дещо більш серйозним – оскільки сама його тематика передбачала обговорення суспільно-політичних та громадських тем. А обговорювали ми соціальні мережі, які стали каталізаторами революцій в арабському світі минулого року та масових протестів у Росії минулого місяця. Чому не пишу “які стали причинами” – трохи нижче.

Можна довго говорити про те, чому ці події сталися саме тоді (в першій половині 2011 року) і саме там(переважно в мусульманських країнах).

Про свій досвід використання інтернету згадує один з єгипетських блогерів Аль Омран. За його словами, блог він завів всього лиш для того, аби попрактикуватися у англійській мові. Проте через деякий час він познайомився з блогерами з сусідніх країн, і саме інтернет став джерелом цінної інформації про весь той безлад, який творився у їх країнах. Поступово, людина за людиною, жителі цих країн через блоги та соціальні мережі змогли побачити реальний стан справ, який відрізнявся від того, про що радісно сповіщала влада з телеекранів.

Проте не інтернет став причиною революцій. Інтернет – це всього лиш спусковий гачок, який вистрілив, і через який поширювалася інформація, а головною причиною революцій була бідність. Якби в людей було все гаразд, то вони б не вийшли на вулиці, піддаючи себе небезпеці зі сторони влади та військ.

Буквально минулого місяця ми стали свідками найпотужнішого протестного руху в Росії з часів розпаду СРСР. 6 грудня на Болотній площі та 22 грудня на проспекті Сахарова у Москві зібралися десятки тисяч людей, які прийшли туди з мирною вимогою – скасувати результати виборів.

Чим Україна відрізняється від арабських революцій та протестів у Росії? Практично всім.

На відміну від арабських країн, в нашій країні відносно більший рівень добробуту, відносно менш жорсткий провладний режим, та відносно кращий рівень проникнення технологій. Тобто парадокс, ми маємо більше шансів використати соціальні мережі для революції, бо населення значно більше в них залучено, проте ми ще не настільки заморені владою, аби вимагати її відставки.

Чим відрізняється Україна від Росії? Російські протести, не зважаючи на блискучу організацію, мирний характер та чіткість вимог, так і не принесли жодного результату. Я не знаю, чому в наших сусідів цього не вдалось, але підозрюю, що для такого великого міста, як Москва, 80 тисяч людей на мітингу – це занадто мало, аби розбурхати пожежу у всій країні. Саме тому кожен українець, дивлячись на московські події, згадував Майдан, на який у пікові дні виходило до 200-300 тисяч людей.

На відміну від Росії, українська влада все ще не повністю контролює телебачення, і десь не десь нам обмежено показують картинку, а не тотально брешуть, як на Первом канале. На відміну від Росії, українська влада не настільки розумна, аби наймати хакерів і проводити інформаційні війни, атакувати блогоплатформи та опозиційні сайти.

Так чи інакше, інтернет буде дуже важливим і під час українських протестів, коли б вони не відбулись. Я виділив кілька головних інструментів, які, на мою думку, стануть каталізаторами народного гніву та координуватимуть дії протестів.

1. Твітер. Твітер, окрім того що це є любов, є дуже зручним інструментом у поширенні будь-якої інформації, не лише під час революцій. В ньому легко зареєструватися і легко надсилати повідомлення. Безперечно, протести створять свій власний хештег – бажано аби він був коротким і кириличним – так надсилати повідомлення зможуть навіть користувачі-новачки і робитимуть це швидко.

Негатив: варто остерігатись панічних повідомлень та провокацій. Особисто я був свідком того, як під час податкового майдану один дуже юморний користувач вирішив постібатись, і пожартував, що до центру їдуть танки. Такі повідомлення можуть серйозно дестабілізувати ситуацію.

Ще один випадок трапився під час другого московського мітингу. Влада очевидно просікла, що опозиція користується твітером, і напустила туди цілу армію ботів, які буквально засмітили хештег, і читати стрічку стало неможливо. Але я все ще сподіваюсь, що наша влада настільки тупа, що вона до цього не здогадається.

2. Відеотрансляція. Під час Податкового майдану у грудні 2010 року українці вперше масово апробували такий вид інформації, як жива інтернет-трансляція з місця події. Відео транслювалося не лише зі статичної камери, а й тоді, коли мітинг рушив до Банкової – через камеру телефону. І це виглядало дуже круто, відео фактично переносило тих, хто дивився його в інтернеті, всередину мітингу.

Таку методику взяло на озброєння громадське агентство новин Рідус у Росії, яке також транслювало мітинги через власних кореспондентів з ай фонами. Централізованого такого руху в Україні поки немає, але я думаю за потреби знайдуться добровольці, які зроблять це власноруч.

3. Вконтакте і Фейсбук. Протестні настрої яскраво проявляються, як на Вконтакте, де переважає більш молода аудиторія, так і на Фейсбуку, де сидять люди й постарше. Що може бути під час революції: завдяки новій стрічці на Фейсбук та величезній кількості лайків гарячі новини автоматично групуватимуться наверху, разом зі статусами та фотографіями користувачів, що також збиратимуть велику аудиторію.

Вконтакте минулого року отримав чудову функцію підтримки хештегів, тож поширення інформації за схожим принципом, як у Твітері, тут також буде можливим. Як і в Росії, я думаю, будуть створені ціла низка груп, в яких місцеві лідери опозиції координуватимуть свої дії. Свою роль також зіграють і спільноти, які не зовсім причетні до політики – такі як гумористичні КБМ або Фьодорич – вони мають десятки а то й сотні тисяч читачів, і думаю, в критичний момент також долучаться до обміну інформацією.

Тепер, пригадуючи усі випадки в країнах, які сьогодні прозвучали, хочеться висловити припущення, чого я точно не очікую в Україні.

Перше – влада України не вимкне інтернет чи мобільний зв’язок у всій країні, як це було у Єгипті і навряд чи блокуватиме опозиційні сайти, тримаючи їх за горло добу чи дві, як це було в Росії. У нас нема ні таких ресурсів ні розуміння цих процесів, тож будемо сподіватись на тупість влади.

Друге – рівень брехні у медіа не буде більшим, ніж був у 2004 чи тим більше в Росії. У нас все ще є ЗМІ, відносно незалежні для того, щоб розповідати людям правду. А ті, які підконтрольні владі, не брешуть так яскраво, як у Росії, викривляючи дійсніть у зворотній бік.

Третє – кримінальне переслідування блогерів та правозахисників не буде таким жорстким, як у арабських країнах, де їх кидали до в’язниць одразу. Можуть бути показові розправи над особливо яскравими представниками, можуть бути сфабриковані справи, проте це ніколи не буде масовим.

Підсумовуючи все вищесказане, – я вірю в те, що сила інтернету в Україні здатна побороти тупість влади та поєднати різних людей у єдиному бажанні – жити у нормальній демократичній країні.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*