Продовжуючи щорічну традицію, Blogoreader публікує свій звіт про українську блогосферу за рік, що минув. Сьогоднішній звіт стане вже п’ятим поспіль (2007, 2008, 2009, 2010).
Статистика
Було б неправильно писати звіт, не маючи перед очима бодай загального уявлення про кількісні показники, повязані з блогами в Україні. На щастя, в цій справі нас як завжди рятує Яндекс, надаючи статистику стану української блогосфери за останній рік. 2011 рік став першим, коли кількість блогів в Україні перевищила мільйон. За цей період їх число виросло на 400 тисяч і сягає 1,1 млн. Щоправда, активних блогів у порівнянні з 2010 роком поменшало – тепер їх 100 тисяч (було 120 тис.). Містами-лідерами і надалі залишаються мільйонники – Київ, Одеса та Харків.
Географія україномовних блогів складається переважно з обласних центрів у західних регіонах. У Львові україномовних блогів більше, ніж у Києві, проте їх загальна кількість все ще відносно невелика – 80 тисяч. В середньому кожного дня українська блогосфера продукує 370 тисяч нових записів, і пік активності публікацій припадає на 17 годину.
Цікаво, що сервіс мікроблогів Twitter розвивається зовсім іншим чином. Зростання кількості українських користувачів твітера цього року становило майже 100%, а частка україномовних тві-екаунтів також суттєво змінилася – якщо в 2010 їх було 29%, то зараз таких 45%. Всього ж Яндекс нарахував в Україні 160 тисяч твітер-екаунтів, абсолютна більшість яких зосереджена в Києві.
Проте, зважаючи на зміни, що відбулися з твітером за останній рік, я б не відносив його до категорії блогів. В одному з подкастів, який має вийти цими днями, я згадую про це – думаю, Twitter уже далеко не мікроблог в традиційному розумінні цього слова. Це повноцінна соціальна мережа, яка просто має свій власний формат, зручний для тисяч користувачів.
Блоги
Участь в конкурсі українських блогів BUBA 2011 дозволила побачити реальний стан блогосфери наприкінці року – адже кожен з шести сотень блогів пройшов через мене в якості модератора. Для себе я виніс кілька висновків. По-перше, блоги ніхто не вбивав, і в майбутньому, я думаю, вони існуватимуть і надалі як універсальний формат публікації для звичайних людей. WordPress активно пішов у маси, і тепер зробити автономний блог, навіть на власному домені, уже не складає особливих проблем. Такі сервіси, як Hostenko, наприклад, дозволяють зробити це у кілька кліків.
По-друге, якісних блогів і далі дуже мало. Деякі існують давно, проте якихось успішних показників (авторитетності, монетизації, відвідуваності – що кому дорожче) не досягають, а деякі існують відносно короткий термін, здавалось би, мають перспективу, але кінець-кінцем згасають. Саме через це досить часто можна почути закиди на тему того, що в Україні немає безперечних блогів-лідерів, які б претендували на роль своєрідних лідерів думок всеукраїнського масштабу. В сусідній Росії прошарок таких авторів сформувався, в основному, на базі ЖЖ. У нас чомусь так не сталось.
Така ситуація як кіт Шредінгера – і добра, і погана. Погана тому, що блогосфера залишається “без обличчя” – навіть на пафосну зустріч з владою невідомо як відбирати блогерів-учасників, аби вони були дійсно авторитетними. Добра тим, що це місце все ще вільне. Звісно, за місяць і навіть за півроку нікому не вдасться стати топ-блогером та лідером, проте якщо в людини таке бажання є, то в українській блогосфері вона ще може розраховувати на ці шанси.
Третя важлива характеристика – стирання межі між блогами, сайтами та ЗМІ. Якщо три-чотири роки тому я (та й ви) міг ясно сказати, що ось це – блог, а це – вже ні, то зараз однозначно розрізнити блоги і не-блоги стає все важче. Поширеність та доступність платформ (не лише WordPress) зробила таким ж доступним перший крок в інтернет для людей, які в ньому ніколи не були. Тому вони можуть мати блог, але позиціонувати його як сайт або ЗМІ. Взяти для прикладу два найвідоміші навколоінтернетні блоги – Watcher та AIN. Блогові за своєю структурою та походженням, вони ведуть себе як традиційні онлайн-ЗМІ з усіма їх перевагами та, можливо, недоліками.
Соціальні мережі
Дві головні особливості взаємодії соціалок та блогів – це універсальна вимірність та трафік. Лайки, ретвіти, а віднедавна і плюсики гугла стали універсальним мірилом успішності того чи іншого запису. Цей інструмент корисний як для читача – дає зрозуміти, що стаття варта уваги, якщо її порекомендувала N-нна кількість людей, так і для автора, який отримав змогу орієнтуватися, що подобається аудиторії, а що ні. З цього випливає і друга особливість – чим більше вас рекомендуватимуть люди в соціалках, тим більше трафіку з них ви будете отримувати. І якщо у випадку з пошуковиками цей трафік сумнівної якості (прийшов-побачив-і-закрив), то з соцмереж аудиторія йде з конкретною рекомендацією.
Що далі?
Технологія, доступна колись для обмеженого кола “обраних” – блог – тепер відкрита для набагато ширшої аудиторії. Три роки тому слово блогер автоматично позначало тебе в якості як мінімум техно-ґіка та HTML-ніндзі, проте зараз стати блогером дуже просто і легко. Було би бажання та наявність вільних хвилин. Чи станете ви популярним/професійним – це вже вирішувати вам. Шлях до професійності, звісно, не надто легкий, але все ще можливий в українській блогосфері.
