Ситуація в Росії, що й далі продовжує розпалюватись, яскраво показала вразливість інтернету перед такою безпощадною репресивною машиною, як держава.

У намаганні замести сліди своїх можливих злочинів, а ще більше – у намаганні приховати реальний стан справ, невідомі зловмисники (чи хто там насправді за цим стоїть) атакували 4 грудня сайти провідних російських ЗМІ – Ехо Москвы (echo.msk.ru), журнал Большой Город (bg.ru), онлайн-видання Slon.ru, газета Коммерсантъ та журнал The New Times. Що цікаво, більшість цих ЗМІ далеко не лояльні до нинішньої влади в Кремлі, якщо не сказати інакше.

У намаганні заглушити голос правди влада вирішила діяти масштабно, тримаючи під замком ту інформацію, яка могла б зашкодити іміджу та розхитати впевненість, яку вибудовували роками. Проте, схоже в Москві не розуміють головних принципів інтернету. Якщо 10 років тому такою атакою ще можна було завдати суттєвого удару по свободі слова і справді фактично унеможливити поширення небажаного контенту, то зараз такі іграшки уже не діють.

Інтернет розрісся настільки, що, відрубавши одну голову, на її місці виросте ще тисяча. Соціальні мережі настільки розпорошили, з одного боку, та об’єднали мережу з іншого, що веб доступний в одній і в усіх точках водночас.

Тому правду не вдалося приховати б у жодному разі – навіть, якби “жулики и воры” вдалися до атак на Facebook чи Twitter. З Livejournal все більш-менш зрозуміло: система цієї платформи, все ще популярної на теренах СНД, розпотрошена атаками і не в стані технічно забезпечити безпеку своїх користувачів, хоча керівництво СУПу кожен раз запевняє в іншому.

Казати, що авторам популярних блогів на ЖЖ варто терміново перебиратися на стенделоуни, теж не 100% вірно. Персональний блог, нехай навіть і розміщений на хорошому хостингу, може зазнати ще більш легкого ураження, ніж блог в такій великій структурі, як Livejournal. Єдиним, найбільш реальним виходом в ситуації, що склалася, я бачу саме соціальні мережі. І бажано усі одразу – оскільки сподіватися на демократичність Вконтакте чи Facebook поокремо не варто.

Кінцева мета – це не кількість переглядів чи лайків. Це поширення потрібної та актуальної інформації у якнайбільшому масштабі в стані, коли головні ЗМІ країни мовчать. І я сподіваюсь, що соціальні мережі вже вкотре цього року докажуть свою важливість та зможуть зробити те, чого не змогли традиційні медіа.