Блоготиждень №68

number 68

Як поєднати функції Facebook share button та like button в одній кнопці

Ярослав Федорак опублікував дуже цікаву та корисну статтю для тих, хто ще не знайомий з кнопкою Like від Facebook. За допомогою цієї кнопки можна не лише отримувати нових відвідувачів на свій блог, а й аналізувати, які статті здобули найбільше зацікавлення серед людей.

“Не бажаючи перевантажувати інтерфейс блога численними кнопками та додатками, я зацікавився, а чи не можна поєднати функції likebutton та sharebutton в одній кнопці. Як виявилося, Facebook і тут не підвів своїх користувачів, додавши відповідний функціонал у плагін кнопки like при використанні її XFBML-версії.”

Блогери все ж таки стали журналістами, а інтернет – гарним інструментом омани

Михайло Петях пише в своєму блозі про те, що насправді журналісти інколи нічим не кращі від блогерів, і наводить в якості прикладу нещодавню дискусії з приводу зняття заборони на обов”язкове дублювання фільмів українською мовою.

“Ще кілька років тому точилися дискусії щодо того, чи можна прирівнювати блогерів до журналістів, хоча в той момент здавалося, що сама думка про це є трохи утопічною. […] В інтернеті почалися поширюватися новина від Телевізійної служби новин про те, що українська влада скасувала обов’язкове дублювання фільмів українською мовою, що викликало величезний резонанс в інтернет-спільноти. Проте вже під вечір з’ясувалося, що начебто обов’язковість дублювання фільмів українською ніхто не скасовував. […]

Про що це свідчить? Про неадекватність багатьох інтернет-ЗМІ та неспроможність багатьох журналістів якісно виконувати свою роботу. […] мабуть це не блогери доросли до рівня журналістів, а наші українські журналісти не сильно відрізняються від блогерів своїми підходами до роботи з інформацією…”

Про СТО

Олексій Тараненко, автор блогу ProstoDrive, ділиться враженнями від гостювання в одному з регіональних сервісних центрів технічного обслуговування.

“Я не буду пытаться доказать, что все официальные СТО беспринципные гады, которые слишком любят деньги, нет. Я просто расскажу случай из своей практики, который лишь подтверждает мой взгляд на вещи, а также известную поговорку о том, что “без лоха — жизнь плоха”. Дело было в прошлом году в славном городе Херсоне, речь пойдет об официальном СТО Форд, но на его место можно как мне кажется подставить любое.”

Хочу бути нетиповим українським блогером-політиком

Одна з небагатьох статей українською мовою на АІНі, яку написав один з небагатьох українських політиків, якому не байдужий інтернет.

Леся Оробець вже тривалий час активно і успішно використовує як блоги, так і соціальні мережі для спілкування з людьми та діалогу між людьми і законотворцями. Ось що вона пише в своєму матеріалі:

“На жаль, переважна більшість політиків свято вірує в те, що їх персональна сторінка в ЖЖ – такий собі біл-борд, який потребує винятково фінансування. Отож і  блоги так юзають так само, як і біл-борд: жодного зворотного зв’язку. Вони все ще тішаться ілюзією, нібито звичайна присутність у тих чи інших соціальних мережах автоматично плодить прихильників. […]

Моя поява на цьому сервісі мікроблогів співпала із тектонічними змінами в українській політиці: інавгурація нового президента, нова конфігурація коаліції, призначення уряду, прийняття ключових законопроектів. Усе це викликало неабиякий інтерес до мого Твіттеру, бо тоді дебютувала у ролі репортера, ведучи прямі (текстові) репортажі з місць, куди не кожен журналіст міг потрапити.

Реакція на таку твіттер-активність не була однозначною. З одного боку дякували (особливо молоді журналісти) за отримання нового формату політики. З іншого –  колеги-політики, які звикли одне говорити в кулуарах, а інше – «на камеру», звинувачували мене у поширенні приватної інформації. На жаль, і досі не всі з них готові зрозуміти, що політика хоч колись має стати відкритою. І ця відкритість починається із таких дрібниць, як нести відповідальність за власні слова.”

Бути людиною!

Ще одна цікава публікація на блозі Molodi.in.ua, яка присвячена не банальній проблемі – людяності.

“Дивні прийшли часи, чи може все так і було? Мова про людей, про те, що їх не так багато як здається, а точніше їх досить мало якщо добре придивитись. Здавалося б нас багато, хоч і меншає з кожним роком, але все ж… Але, як виявляється серед нас малувато людей. Мова не про двоногих, що вміють розмовляти і вільно використовувати блага цивілізації, мова про тих, хто залишається небайдужим до проблем інших.”

Как правильно опаздывать

Як людина, яка любить пунктуальність і очікує хоча б найменшого натяку на це від всіх інших, не можу не порекомендувати пост Сергія Петренка, голови Яндекс.Україна про те, як “правильно” запізнюватись.

“Главное, что следует запомнить — если вы опаздываете, то вы виноваты. Даже если опоздание на несколько минут — это зря потерянные минуты для того, с кем вы встречаетесь. Поэтому только заподозрив, что вы можете опоздать на несколько минут — позвоните, извинитесь и предупредите об опоздании. […]

Если вы опаздываете сильно — опаздывает ваш самолет, застряли в пробке, что-то еще, из-за чего вы опаздываете не менее чем на 20-30 минут, — звоните, извиняйтесь и предложите перенести встречу. Причем звонить надо заранее, не тогда, когда человек уже сидит и ждет вас, а тогда, когда он только начинает выходить на встречу и спокойно может переиграть свои планы. В этом случае вы проявите уважение к партнеру, не заставляя его ломать свое расписание из-за вашего прокола.”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*