Психологія Твіттера

В Уанеті Twitter став досить популярним лише в минулому році. Спочатку він здавався цікавим лише для інтернет-гіків та SMM-менеджерів, тепер же все більше пересічних людей знайомляться з новою соціальною мережею. Такий розвиток подій повторює аналогічний на Заході, де популяризація Твіттера відбувається вже четвертий рік велетенськими кроками. Виникає питання – чому можливість «писати публічні SMS-ки» стала такою популярною?

Звичайно, відповідь можна дати простим опитуванням твіплів. Ось основні причини:

1) Це весело.

2) Це дає можливість зустріти нових людей.

3) Це дозволяє залишатися в курсі подій друзів.

4) Це ще один канал маркетингу.

Начебто все очевидно, але чому саме Твіттер зібрав аудиторію аж у 190 мільйонів буквально за пару років? Хіба раніше в нас не було можливостей веселитися, зустрічати нових людей чи спілкуватися з друзями? Зрозуміло, що тут має бути й певне психологічне підґрунтя. Розберемо його до кісточок.

По-перше, це соціалізація. Цей пункт, напевно, стосується усіх нині популярних соціальних мереж. Споконвіків люди об’єднувалися в общини по 30-70 чоловік для виконання певних суспільних справ. З приходом промислової революції ручна праця стала замінюватися машинною. Люди стали відокремлюватися один від одного, виїжджати на заробітки, будувати власну кар’єру і так далі, втрачаючи таким чином зв’язок із родиною та друзями. Але необхідність в близькому колі спілкування залишилася й по сьогоднішній день, і саме тому ми створюємо невеличкі суспільства деінде – у церкві, на роботі, на заняттях з танців, а тепер і у Твіттері.

Це є першопричиною того, чому ми відправляємо твіти, висимо у фейсбуці та перевіряємо пошту – нам не вистачає спілкування з іншими. Але на відміну від інших соціальних мереж, Твіттер залишає відчуття слідкування за подіями в режимі реального часу, а ваші фолловери стають психологічно ближчими, аніж сусіди на поверсі. Це саме те, що притаманне безпосередньо спілкуванню в його первісному виді.

По-друге, всі ми хочемо займати якусь позицію в цьому світі, мати певне вагоме значення. Про це говорить й ієрархія потреб Маслоу. Нагадаю, вона має вигляд піраміди, що має в своїй основі найнижчі фізіологічні людські потреби (їжа, тепло і т.д.), а у верхівці  – потребу самоствердження, або самоактуалізації. В цій піраміді Твіттер розташований найвище, бо він задовольняє наші соціальні потреби у увазі, довірі, суспільному визнанні. Саме розуміння того, що ми є частиною певного суспільства дозволяє нам відчувати, що ми комусь небайдужі і навіть унікальні, а тому достойні такого ставлення.

По-третє, це страх самотності. Цікавий висновок щодо цього робить когнітивний нейрофізіолог Девід Льюїс із університету в Сассексі:

“Бажання твітити може говорити про певний рівень самотності, через яку здається, що якщо люди не помічають вас, то ви перестаєте існувати. Твіттер може попередити цю самотність, але не вилікувати її”. Тобто, перефразовуючи Декарта:

«Я твітю – отже, я існую».

Насправді, читаючи ці рядки, не дуже хочеться усвідомлювати, що якщо вам подобається писати твіти, то ви хоча б трохи самотні. Власне, в цьому немає нічого поганого, навіть данський філософ Сьорен К’єркегор свого часу сказав, що справжній героїзм – це бути відкритим і приносити себе в жертву заради загального.

Хоча звичайно, в деяких складних випадках твіттероманія стає вираженням нарцисизму і страху залишитися наодинці із самим собою. Тоді Твіттер стає таким собі цифровим наркотиком, причому якщо ви вже підвладні йому, то його ніколи не буває достатньо. Тут мене зрозуміють ті, хто хоч раз не міг заснути і від нічого робити читав Твіттер-стрічку чи блукав хештег-листами. Головне розуміти, що самотність – не головна причина власної відданості до Твіттеру, бо інакше варто бити на сполох, адже у вашому житті явно чогось не вистачає.

Повернемося до піраміди Маслоу і найвищої потреби людини у самоствердженні. Згідно з теорією екзистенціальної психології, головне прагнення особистості, що бажає самоствердитися, це знайти свою унікальну жилку, набути індивідуальності в своєму існуванні. Але хіба допомагає в цьому Твіттер, чи він лише другорядний фактор, що сприяє соціальний розвитку людини?

Останній варіант здається набагато логічнішим, адже за допомогою самовираження ми не шукаємо себе, а проявляємо. Таким чином, Твіттер можна сприймати просто як такий собі черговий соціальний витвір, інсталяцію концептуального мистецтва, що створена і продовжує створюватися людьми і для людей за допомогою 140-символьних хайку. А от який слід і чи взагалі його варто кожному залишати в цьому витворі – це вже індивідуальне питання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*