“Ну якщо оточуюче вас середовище вже зробило крок уперед, а ви не рухалися, то висновок щодо характеристики вашого положення напрошується сам собою.”
Середовище або суспільство не може бути абсолютно одинаковим. Хтось з оточуючих вище вас, а хтось нижче.
Більшість людей жертвують комфортом у тій чи іншій мірі, бо той, хто не ризикує…

З точки зору фізики, щоб залишитись у якійсь точці стаціонарно, треба докласти значних зусиль, і найперше для того, щоб зрозуміти відносно чого ми будемо стояти, а відносно чого – рухатись. Коли все оточуюче середовище “зробило крок у перед, а ми не рухались”, то ми насправді доклали немалих зусиль!!! Спробуйте зайти по шию якщо не в Прут чи П.Буг, то в Десну і залишатися відносно берега в одній точці – надовго вас вистачить? Отож.

Не завжди зрозуміло також де у нас перед, а де – зад. І відносно кого чи чого порівнювати свій розвиток? Можливо, вас у даний момент оточує біснувата народна маса, яка рветься в якомусь одному їй відомому напрямку, і бути там серед перших – не дуже хороша ідея, як виявиться у майбутньому.

Рух сам по собі (як і прискорення), як мені здається, не означає нічого. Так влаштовано цей світ, що у ньому ніщо не стоїть на місці, навіть ентропія постійно зростає. Немає сенсу заморочуватись тим, що вам здається, ніби ви нікуди не рухаєтесь. Рухаєтесь, ще й як.

100% контроль над реальністю, “процесами”, – така сама ілюзія, як і ілюзія не-руху. Моя філософія комфорту полягає у тому, щоб залишити у спокої те, що вам так хочеться контролювати, і спокійно, з цікавістю спостерігати як воно далі буде.

Я не хочу тут протиставити одній філософії іншу. Просто є отакі думки.