Надія Баловсяк у своєму блозі влучно відзначила, яким насправді є стан регіонального інтернету в Україні.
Так чому ж усе так погано? Чи нам все лише так здається? Спробуємо розібратись.
Головних проблем є кілька. Перша – це слабкий рівень проникнення інтернету у так звану “глибинку”. І хоча зараз доступ до інтернету має щонайменше 1/4 населення країни (близько 10 мільйонів осіб), все ж основну частку тут становлять найбільші за кількістю жителів міста. А пересічним регіонам залишаються лише кілька відсотків, якщо не менше. Для чого ж тоді працювати з такою маленкьою аудиторією, витрачаючи на неї гроші, якщо ефективніше буде розповсюдити оффлайн-рекламу? З одного боку, це дійсно так. Інтернет у селі зараз – це якщо не розкіш, то вже точно не рядова потреба. Та й комунікаційні зв”язки в цій ситуації будуть слабкі – навряд чи хтось стане поводити себе, як активний інтернет-користувач (мається на увазі онлайн-шопінг, користування блогами, соціальними мережами).
Проте якщо взяти роль інтернету у населених пунктах більшого масштабу (районні центри) – то цей напрямок виглядає досить перспективно. Інтернет може стати не лише банальним джерелом інформації, а й місцем зустрічі споживачів локальних сервісів та продуктів з їх постачальниками. Відвідувач, прийшовший за подібним запитом, буде 100% тематичним, адже буде сам налаштований до пошуку інформації про той чи інший сервіс, що надається за місцем його проживання.
Відвідуваність сайтів рейтингу Бігмір
Мати свій інтернет-сайт повинна кожна фірма, нехай і не дуже велика. А ось тут криється друга проблема – проблема менеджменту. Не часто трапляється відповідальний та рішучий керівник підприємства, що знайде час і кошти на створення бодай сайту-візитівки. Вони не роблять це з різних причин – або не беруть собі до голови такої можливості, або просто не хочуть це зробити, мотивуючи такий крок наступним чином “а нашо воно мені треба”. Про що тут можна говорити, якщо найбільший рітейлер Закарпаття і досі немає свого сайту, маючи при цьому дуже впливове керівництво. Саме мала обізнаність з даними процесами і призводить до того, що менеджмент сучасного малого та середнього бізнесу в регіонах не має уявлення, як діяти в інтернеті, та що для цього потрібно. Якщо сайтів загальної тематики (новини, культура, і т.д.) ще більш-менш вистачає, то знайти сайт торгового центру у вашому місті – це вже проблема.
Починати треба з останнього – з ліквідації безграмотності. Та система освіти, що зараз використовується на уроках інформатики в школі, недостатня для повного забезпечення розвитку людей в сучасних ІТ-умовах. Так, я безмежно вдячний школі, що вона мене навчила користуватись Microsoft Office, але цього зараз недостатньо. Курс інтернет-грамотності в освітній програмі потрібно розширити – поширення інтернету зростатиме й надалі, а люди не знатимуть, як поводитись у цьому середовищі?
Також корисними би були якісь спеціалізовані тренінги для власників малого та середнього бізнесу, що дозволило б звернути їх увагу на можливості, які розкриває перед ними локальний (і не тільки) інтернет. Дана практика стосовно потужностей саме локального інтернету вдало використовується у країнах Заходу. Поширення такої практики в Україні буде корисним для всіх – і для керівників, і для звичайних людей, які зможуть хоча б дізнатись розклад сеансів у місцевому кінотеатрі.
