У кожного свій Обама

Можливо, комусь сьогодні може здатися, що Блогорідер зійшов з розуму і почав писати на навколополітичні теми. Ні, хочеться вас запевнити та заспокоїти – політики тут не буде ніколи – її жовтого смороду вистачає нам і з екранів телевізорів, і зі сторінок газет. Політика стане лише ареною, де будуть розгортатися події. А інтернет буде їх інструментом.

Зараз багато хто схильний вірити тому, що нібито Арсеній Яценюк, молодий та перспективний політик, стане нашим довгоочікуваним спасінням, мало не месією для Української держави, виґвалтованої, вибачте за зворот, кількома владами підряд. Адже всі факти нібито свідчать про його осібність від тепершіньої політичної еліти, а особисті якості пророкують появу нового лідера – сильного та розумного водночас. А ще він почав активно діяти в інтернеті. Ну чим тобі не український Обама?

Бажання видати бажане за явне, на жаль, чомусь продовжує туманити розум багатьом нашим співвітчизникам. Блогорідер – не місце для політичних дискусій або ж майданчик для розвінчування міфів та полювання на відьом. Таке полювання повинен зробити кожен для себе сам – звісно, якщо хоче виявити достойних.

Штаб "Фронту Змін" – політичної сили Арсенія Петровича, крок за кроком прорубує собі стежину в непролазних, як для політики, хащах українського інтернету. Спочатку був Твіттер – автентичність якого і досі, на жаль, складає 99,9% – невже особисте підтвердження власної інтернет-діяльності було би таким складним для Яценюка? Звісно, якщо це справді він дописує у свій мікроблог.

Зараз нам пропонують зареєструватися у новій соціальній мережі – "На Фронті Змін" (цікаво, якщо всі учасники будуть на фронті, то де ж будуть керівники?), і долучитися до прихильників змін, а якщо точніше – до прихильників Арсенія Яценюка. Як небезпідставно зауважили в своїх коментарях численні блогери, на сайті немов висить дух манії величі – лічильник пропонує нам рахувати секунди до 35-річчя пана Арсенія.

Ви ще не побачили тенденції? Відбувається все те, що і було описане в не такій давній статті Соціальні медіа в українській політиці, де була спроба дати аналіз всього того, що траплялося між українською політикою та українським інтернетом впродовж останніх років. Наразі маємо мавпування західних технологій, котрі підгледіли активісти політичних штабів і вирішили "а чим ми гірші" – запустити аналогічні проекти лише з акцентом на українську аудиторію. Все це на жаль, нагадує театр пародій, аніж вдале запозичення технологій.

Цікаво, на що розраховує політик з 10%-рейтингом (згідно кількох останніх опитувань), спираючись на 20% своїх виборців (приблизна кількість активного інтернет-населення, котре володіє правом голоса)? Я розумію, що рано чи пізно треба починати використовувати інтернет і на благо політичних проектів, однак чи це є той шлях? Шлях копіювання? Сумніваюсь, що в Україні бракує креативних людей, котрі здатні вдихнути свіжі ідеї в застійний світ pr-комунікацій.

А що ж з аудиторією? Український інтернет, на щастя, це не ареал хронічних блондинок чи медведів. Люди, котрі були обрані в якості "стартового майданчика" для розповсюдження т.зв. нових політичних ідей, не є дурними. Зазвичай це молоде та освічене населення, котре прекрасно розуміє всю суть української політики. Не вірите? Гляньте хоча б один випуск "95 кварталу" – і актори, і глядачі, прекрасно розуміють, що майже всі жарти на політичні теми – суцільна правда. І їм залишається лише сміятися, бо більше нічого не вдієш. Ось що нам пропонують автори вищезгаданої політичної сили у розісланому прес-релізі:

… 5 останніх років зробили нас цинічними і недовірливими. Від перспективи чергового змагання між Януковичем, Тимошенко і Ющенком нудить. …

Тут я собі дозволю одну неполіткоректну репліку. Фронт Змін, а разом з ним і Арсеній Яценюк всіляко демонструє себе як представника так званої "іншої сили" – немовби зовсім осібної від всього іншого політикуму, немовби іншої на якісно новому рівні. Однак ви чудово знаєте, що це не так – Арсеній Петрович під час свого тривалого перебування на найвищих державних посадах прекрасно спрацювався з усіма – і з представниками Партії Регіонів, і з Юлією Тимошенко, і тим більше з Президентом України Віктором Ющенком, довгий час будучи мало не його наступником. Про яку осібність та відокремленість може йти мова, якщо всі ці суб"єкти з одного болота вийшли? Не сумніваюсь, що тісні зв"язки між усіма ними без винятку, існують і функціонують і досі, на вигоду кожному. </кінець неполіткоректності та суб"єктивізму>

… Усвідомлюючи це – ми бачимо єдиний вихід – змінювати країну самостійно через повномасштабний рух знизу – без акціонерів та вождів, об’єднуючи країну в прагненні до змін. …

… Нас мільйони! І ми можемо це продемонструвати.
Ми не будемо чекати на власного Барака Обаму – і починаємо прямо зараз. …

Ми оголошуємо ТИЖДЕНЬ ОНЛАЙН МОБІЛІЗАЦІЇ.

Протягом цього тижня ми пропонуємо всім прихильникам змін заявити про себе – визначитися в бажанні робити зміни в країні і здійснити чіткі кроки до об’єднання …

Як бачимо, метою такої псевдомобілізації є спроба виявити тих, хто ще не піддався впливу пасивності та аполітичності в Україні – спроба виявити людей, котрі будуть згодні поширювати чиїсь ідеї власними силами. Тобто – пошук безкоштовної піар-сили+вірусний ефект від знайомства з Фронтом Змін. Що найцікавіше, це те, що досі не існує чітких, ясних пропозицій – як будуть "покращувати наше життя вже сьогодні".

Барак Обама не мав ніяких секретів чи додаткових козирів по рукавах. Він вийшов до людей з чистими намірами – і це і був його найголовніший секрет. Інтернет став лише засобом, котрий був використаний надзвичайно вміло – він зміг схилити на бік Обами ще більшу кількість людей. Чому соціальна мережа називалася MyBarackObama? Тому що він був справді їхнім, близьким до народу. Якщо пані Юля сходить до корівника, а пан Віктор покопає картоплю, він не стане ближчим. І цей американський інтернет не був показовим. Обама не бігав перед публікою, розмахуючи новенькими iPhon’ами чи тримаючи під рукою гламурні MacBook’и. Інтернет був і залишається для нього складовою частиною життя. Спроби українських політиків "завоювати інтернет" або ж стати "свояками" у цій сфері виглядають, якнайменше, комічно. Бо в політиці не застосуєш чарівну комбінацію Ctrl+C + Ctrl+V. Спроба зліпити модний образ "из того, что было" – поганий приклад та невдала затія.

Найголовніша проблема у тому – що народ продовжує вірити цим скопійованим технологіям. Бо надія, котра, вистраждана, змучена і побита, але все ще жива, котра ще жевріє в серцях українців, які в глибині душі вірять, що все колись-таки буде краще, що вони не задарма трудилися все своє життя, що вони не для чужих людей будували цю країну власними руками, і що їх діти нарешті будуть щасливі, у своїй країні, у своєму краю. Кожен чекає на свого Обаму, котрий, немов лицар з казки, прийде на білому коні і врятує нещасну Україну та поведе її у нове майбутнє. Душе шкода, якщо ця крихітна надія мільйонів людей буде знову безжально затоптана стадом безголових політиків. Буде дуже неприємно, якщо нам знову дадуть цукерку, основою якої буде яскрава обгортка та несмачна дуля. Одного разу ми вже отримували таке. Хочете ще? Задумайтесь. Та зробіть для себе висновки.

Успіхів вам.

 

Tweet

 

Рубрика: Уанет

Теги: політика