З дозволу Максима Саваневського, автора блогу watcher.com.ua, візьму собі на озброєння цікавий термін, який він висловив у своєму ЖЖ – про аналогових та цифрових політиків. І ще одне перед тим, як ви почнете читати далі – дана стаття, хоч і не без нальоту думок приватного характеру, але все ж таки в жодному разі не веде агітації за ту чи іншу політичну силу або особу. Цей матеріал – лише спосіб поглянути, як насправді політики взаємодіють з інтернетом.

Так от, нещодавно всі жваво обговорювали той факт, що прес-служба глави держави офіційно повідомила про створення Твіттер-аккаунту Президента України. І що ж? Всі одразу ж побігли дивитися, чого там такого цікавого понаписував наш гарант. …і, як виявилось, там була лише купка новин з сухими заголовками, ніби хтось комусь складав звіт. В цьому твіті не було жодного натяку на особу Віктора Ющенко, відповідно, є підстави думати, що цей аккаунт наповнюється співробітником Секретаріату Президента, за принципом "аби було". (запам"ятайте, будь ласка, цей момент). Тут би були якраз до теми політичні шаржі на рахунок того, чи не Балога, бува, займається твітом президента, але, це не тематика Блогорідера

Тобто сам факт того, що ми не можемо уявити собі президента нашої держави, який ось так спокійно сидячи в кріслі перед ПК, пише щось до свого твіттера, наводить на думку: Ющенко – аналоговий політик. Його можливості обмежені закиданням ліктів на телебаченні та читанням універсалів замість новорічного поздоровлення. А чи можемо ми уявити собі будь-якого іншого політика в такій ролі – в ролі більш-менш досвідченого користувача комп"ютера, який має базові навики роботи з інтернетом? Навряд чи. Янукович? Окрім "Веселих яєць" бурхливого 2004 року, на думку нічого не спадає. Тимошенко? Хм, теж ні. Парочка чатів за підтримки Української Правди, та безліч зареєстрованих пустих аккаунтів на відомих сайтах. Навіть Арсеній Яценюк, котрий найбільш близький до такого статусу, і в якому люди так хочуть бачити саме того "порядного, справедливого, мудрого, нового" політика, котрий врятує Україну, ще ніде офіційно не підтвердив автентичність свого твіттер-аккаунту. Хоча й виглядає він цілком реалістично.

Жоден з політиків України досі не зміг використати в повній мірі всі ті можливості, котрі може надати йому мережа інтернет. Поглянемо, які взаємини у політиків з інтернетом. Банери – є, персональні сайти/форуми – є, прихильники – також є. Однак хіба цього достатньо для успішого пропагування власних ідей? Кожен з цих пунктів розглядається в піар-штабах політсил в якості "ще одного засобу" для ведення кампанії. Інтернет не виокремлюють, його розглядають як звичайний майданчик, де можна повісити агітку з власною відфотошопленою світлиною або ж набором офіційних фактів з біографії. Хотілося б побачити обличчя піарщиків, якби вони дізналися, як можна використати інтернет в цілях просування своїх ідей – і при цьому не використовувати чорні технології. Бо black PR – напевно єдине, що навчився робити наш політикум, вдало копіюючи один у одного примітивні ідеї щодо чергового поливання брудом опонентів – не важливо де – на банерах, агітках, сайтах, форумах, чи деінде.

Ще одна деталь, яку треба обов"язково відмітити – це часові рамки. Дивно, але так склалося, що на інтернет (як і на проблеми людей, до речі) політики звертають увагу лише тоді, коли треба готуватись до (поза)чергових виборів. Закупаються рекламні пакети, все це гарненько крутиться протягом певного часу… і як тільки кампанія закінчується, так само стихає й інтернет-активність. Юрій Луценко влітку 2007 року завів (о Боже, ви тільки вслухайтесь у ці рядки!) персональний блог на сайті своєї політичної сили. Навіть пробував вести дискусію в коментарях. Але, встигли завершитись вибори, як блог Луценка припав пилом.

Я дуже сумніваюсь, що щось зміниться і цього року. Незважаючи на потужні темпи зростання підключень до інтернету серед населення України, наші політики досі мають статус offline. А інтернет – це як якась модна фішка, просто "ще один" засіб піару – не важливо якого, білого чи чорного. Якщо політики не налаштовані на конструктивний діалог в реальному житті, то нема чого сподіватись та будувати ілюзії щодо їх адекватності в онлайні. Максимум, на що вони спроможні на даному етапі – це найняти спеціальну людину, котра і буде вести замість них якісь кволі ознаки інтернет-діяльності. І їй буде начхати на якісь там елементи взаємодії з публікою. Для чого? Навіщо? Публіка повинна лише сприймати надану їй інформацію, наче на більше й нездатна.

Далеко за досвідом ходити не треба. Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв, країни, котра в багатьох людей асоціюється з тоталітаризмом та відсутністю демократії, вже кілька місяців веде відеоблог. Важлива деталь: вибори президента в Росії минули рік тому. З точки зору української політики, він веде себе нелогічно Але, виявляється, що це все ж таки комусь потрібно. Без сумніву, що Президент Росії навряд чи захотів брати участь в тому, що було б йому нецікавим. Я не здивуюсь, якщо найближчим часом діяльність російської влади в інтернеті лише посилиться. Там чудово розуміють можливості інтернету як засобу комунікації. Як розумів це і Барак Обама, приклад ведення президентської кампанії якого вже став мало не іконічним.

В чому секрет Барака Обами? Секрет, я думаю, простий. Погляньте на український політичний інтернет, і погляньте на його. В нас, як вже зазначалось вище, інтернет – це лише майданчик для агітації, котра має односторонній характер. Інформація спрямована виключно на аудиторію і не передбачає ніяких зворотніх зв"язків. В той час як в США інтернет був використаний саме як засіб спілкування, комунікації. Обама привідкрив ту завісу, котра розділяла його і простих громадян. Він став ближчим. Недарма соціальну мережу Барака Обами було названо my.barackobama.com.

Українським політикам такого поки що, на жаль, не дано. Чорний піар, примітивні банери та популістська агітація – це максимум їхніх можливостей. Неправда? То доведіть мені зворотнє. Бо надія, як відомо, вмирає останньою.

Спонсори випуску: электронное казино    все про yahoo    шпалери для iPhone

Схожі матеріали:

• Новий сайт та блог Тимошенко?
• Перспективи україномовного інтернету